Альма Лібрем - Сусід на одну ніч, Альма Лібрем

Розділ десятий

Прокидалась я якось дивно, наче ривками. Відкривала очі, бачила довкола темряву та сірість, переверталась на інший бік, влаштовуючись зручніше в гарячих чоловічих обіймах, та провалювалась назад в сон. Що уві сні, що наяву поруч був Саша; правда, наяву він мирно дрімав, міцно обіймаючи мене за талію, а уві сні ми то сварились, то з’їжджались, то одружуватись, і я остаточно заплуталась, що з цього всього було реальністю.

Коли прокинулась остаточно, знизу щось говорило. Я запізно зрозуміла, що ввімкнуло світло і ожив лишений ввімкненим телевізор. Було не те щоб дуже чутно, просто нахабне бубніння заважало спати, і я змусила себе більше не закривати очі і не закривати очі і не провалюватись назад в солодку дрімоту.

- Доброго ранку, - пробурмотав Саша.

Від його долоні, що лежала зараз у мене на животі, по моєму тілові у всі сторони розповсюджувались хвилі жару. Здавалось, один простий доторк – а в свідомості все буквально кипіло. Я відчувала себе загубленою в світі нових, неочікуваних емоцій.

Саша присунувся ще ближче. Я відчула, що червонію. Все це було надто відверто, надто швидко, надто… Надто неочікувано, чи що. Я не думала, що одного разу прокинусь з чоловіком, якого знаю менше ніж добу, в одному ліжку, ще й в цю мить відчуватиму себе настільки… Щасливою та бажаною.

- Доброго, - я повернулась на бік, щоб мати можливість дивитись Саші в очі.

- Зранку ти ще гарніша, - він розплився в задоволеній посмішці.

В спочатку сонному погляді спалахнув щирий інтерес; не пройшло і хвилини, як Саша буквально пожирав мене очима, ще й ривком притягнув до себе ближче. Потягнувся до мене, явно розраховуючи на поцілунок, та я відсторонилась і видихнула йому просто в губи:

- Відчуваю себе якоюсь дуже розпусною.

- Тільки для мене, - підморгнув він мені. – А для інших – скромна дівчина суворих правил, що не підпускає до себе нікого.

- Знущаєшся, паразит!

- Можеш обізвати мене клопом. Тільки я впиватимусь в твою ніжну шкіру, і ніщо – навіть краплинка соняшникової олії та медичний пінцет, - не віддеруть мене від тебе, - гмикнув Олександр.

- Сподіваюсь, ти пишеш сценарій до гумористичного фільму.

- Точно ні, моя пані. Аристократи, далеке минуле в фентезійному світі і серйозний радник, що одним жестом вершить долі людей, - гордо повідомив Саша. – Ви підійдете на роль підступної звабниці Рози, моя люба.

- Вона залишиться з головним героєм?

- Ні, вона вийде заміж за місцевого короля і буде робити підступи, - підморгнув він мені. – Але ти – так. Ти лишишся з головним героєм.

- З ким?

- Зі мною.

Я глянула на нього, шокована такою самовпевненістю. А головне, в підсвідомості щось шепотіло, що не варто відмовлятись.

- Ти в цьому так впевнений? – усміхнулась я. – Навіть не питаючи у мене дозволу, ось так заявляєш?

- Ну, дивись, - Саша нависнув наді мною. Його долоня змістилась мені на спину, і я мимоволі притиснулась до хлопця. Відчула, як знову стрімко червонію. Було, якщо чесно, трохи соромно – він так відверто пожирав мене очима, наче клеймо ставив, а я… Боже, мене ніколи жоден чоловік не бачив оголеною! А цей гад навіть прикритись ковдрою не дає і розглядає, наче намагається увібрати в пам’ять кожну рисочку. – За традицією, як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш. У тебе є два варіанти. Перший: ти кожного ранку прокидаєшся з новим чоловіком, з яким познайомилась десь так о сьомій вечора…

- Це поганий варіант, - запротестувала я.

- Саме так. Але є ще хороший, - заспокоїв мене Саша. – Кожного ранку ти прокидаєшся зі мною.

Я шумно видихнула повітря. Це звучало майже як зізнання, хоча, звісно, ні на яке зізнання я в такій ситуації навіть близько розраховувати не могла.

- Для цього мені доведеться з тобою поселитись, - пожартувала я і запізно зрозуміла, що жарт прозвучав дуже двозначно. Наче з натяком.

Та я  не збиралась йому ні на що натякати! Я взагалі… Я навіть не знала, як так вийшло. Завжди скромна, майже байдужа до чоловічої уваги, поруч з Олександром я спалахувала, наче той сірник. Мені хотілось вчепитись в нього руками та ногами і заявити, що я ніколи і нікому його не віддам. Нізащо!

- Я живу сам, - раптом відмітив Саша.

Звісно, за паузу, що тривала секунд зо п’ять, я встигла вигадати, що він таким чином натякав на те, що нічого серйозного не планував, що це була інтрижка на одну ніч, не більше, і я навіть підготувала себе до того, щоб з максимально байдужою міною прийняти його заяву, та він не менш впевнено продовжив:

- Того тобі ніщо не завадить полишити свою колегу та перебратись жити до мене.

- Ти здурів! – видихнула я. – Ми ледь знайомі!

- Ми з тобою переспали, якщо ти забула, - відзначив він.

- Але… Для багатьох людей це взагалі нічого не означає, - в’яло запротестувала я.

- А для тебе?

Питання застало мене зненацька. Байдужий вираз, який я якраз хотіла приміряти на своє обличчя, розвалився на друзки швидше, аніж я хоча б спробувала його продемонструвати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍