Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

И как в апреле у нее так вышло? Вчера совсем ведь голою была, А нынче в одеяньи белом пышном. В цвету она безумно хороша, Словно в фату невеста завернулась, Хоть и не время. Но щемит душа, Как будто к нам опять зима вернулась. «Невже і справді вишня зацвіла…»
Невже і справді вишня зацвіла?! Отак одразу, дужо, рясно, пишно. Ще вчора зовсім голою була, А нині вигляда отак розкішно. Адже для вишні зовсім ще не час. Вона ж із травня в квітень перебігла. Весна потішить вирішила нас? Ні, то Всевишній нас так любить, бігме! Квітує, хоч і листя ще нема, Мов дівчина, що в біле одягнулась. А враження таке, що це зима Не снігом, цвітом знову повернулась. «Із ранку сонечко привітне…»
Із ранку сонечко привітне І небо синьої води. За зеленню – уже все літнє, Та світанкові холоди Невимушено нагадають, Що лише квітень на дворі, І через тиждень лиш заграють Ще великодні дзвонарі. Тому й не треба поспішати Радіти зелені беріз, Бо травень може нас дістати Нічним морозом ще до сліз. «Неначе потяг продзвеніла злива…»
Неначе потяг продзвеніла злива І у нічну помчала далину. Зелений сад, весь мокрий і щасливий, Святкує теплу зливу весняну. Він потопає в цвіту ароматах, Як у парфумах, що цей дощ розлив. Весняна злива – це і справді свято В найкращому з існуючих світів. «Травневий день, духмяний, соковитий…»