Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

«Ну, от і знову вишня зацвіла…»
Ну, от і знову вишня зацвіла — Це українське диво споконвічне… Хоча весна щось рано залила Вишневим цвітом всі двори столичні. Над ним так бджоли весело гудуть, А от хрущам, мабуть, ще ранувато. І плугарі чомусь з полів не йдуть, Та й не співають ввечері дівчата… Нові часи, й життя зовсім нове… Але, як в давнину, так і донині, Шевченка вишня у душі живе Як вічний символ щастя в Україні. «Щось швидко клен вже якось відцвітає…»
Щось швидко клен вже якось відцвітає Й свій жовтий цвіт розносить навкруги… Та юний лист зеленим морем грає — Білястих хмар змиває береги. Легенький вітер котить ніжні хвилі, Й вони зникають в синій далині… Які ж натхненні і безмежно милі Оці духмяні, ці квітневі дні! В них мимоволі розтають тривоги, Думки приходять світлі й почуття. І кличуть знов, як в юності, дороги, І в нескінченність віриш знов життя. І серце знов так повниться любов’ю, Що обійняти хочеться весь світ, Який вирує молодою кров’ю, Що й забуваєш, скільки тобі літ. «Зацвіла знов на городі груша…»
Зацвіла знов на городі груша, Вся немов облита молоком. І лікує наболілу душу Заметіль квітнева за вікном. Незрівнянний аромат цвітіння Відчувають, мабуть, всі світи. У холодну пору, вже осінню, Будуть груші в пам’яті цвісти. А коли морозні заметілі Вкриють снігом у садку гілки, Буду думать, що летять то білі З груш старих духмяні пелюстки. «Ах, неужели вишня зацвела…»
Ах, неужели вишня зацвела?!