Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

Одесса – как награда. Для чувств моих не отыскать слова. Она чарует красотой своею. Ее душа всегда во мне жива, Я на всю жизнь уже сроднился с нею. Мне близок дух двух славных городов, Куда всем сердцем буду я стремиться. Это прекрасный, вечно юный Львов И ты, Одесса, юмора столица. «Предпасхальный день…»
Предпасхальный день… Небо – как в раю! Щедро раздает синеву свою. Солнышко течет золотой рекой. День – как благодать: тишина, покой. А во всех домах круговерть забот — Собирает стол к празднику народ. Пахнут куличи, крашенки горой. Где тут тишина, где уж тут покой? На плите шкварчат с мясом колбаса… Ох, и будет стол – просто чудеса! Нынче все в трудах – те, кому не лень. Праздник-то какой – ВОСКРЕШЕНЬЯ день! Київ Великодній
Наш Київ – писанка сьогодні! Яких тут тільки фарб нема! Хоча іще напередодні Лякала снігом нас зима. Однак хода весни невпинна. Що їй ці вибрики зими? І, як весна, пренеодмінно Всі зими переможем ми! «Вже відлунали великодні дзвони…»
Вже відлунали великодні дзвони І день новий лаштунки підніма. Є особливі вічності закони, Хоча для нас-бо вічності нема. Усе таке мінливе, швидкоплинне, День – лише іскра в полум’ї буття. Цінуй його, бо він – єдиний вимір, Яким ми визначаємо життя! Бо лише він нам радість обіцяє, Грайливу, щиру – наче цуценя… А от для щастя все ж не вистачає Завжди якогось одного лиш дня…