Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

Якщо це так, добо моя відстала, — Зів'яло літо, доки ти настала. 105  Моя любов — не ідолу поклін, Коханий мій не схожий на кумира; Моїх пісень хвалебних передзвін — Це все одна й одному сповідь щира. Моя любов обмежена, авжеж — В добрі постійна, добротою стала; Мій вірш висловлює одне і те ж, Все зводячи до одного начала. Краса, і правда, й доброта — вся суть Мого мистецтва і людини в світі; В цих трьох словах — всі помисли живуть, Три теми в них, та воєдино злиті. Краса, і правда, й доброта колись Жили окремо, та в тобі зійшлись.  106 Коли я в хроніці доби старої Стрічаю вроди явину живу, Де воскресають дами і герої В рядках, служити здатних божеству, Де все оспівано: чоло і брови, І очі, і уста, і стан, і стать, Я бачу: тих далеких днів майстрове Тебе могли б так само оспівать. В мистецтві їх, мисленному високо, Твоя пророкувалась ліпота, Та те, що збожнювало їхнє око, Були не в силі виспівать уста. І ми на це не спромоглися досі — Хоч ми й видющі, але — безголосі. 107 Не відає мій страх ні світ-пророк, Що розгадати дні майбутні мріє, Коли прийде моїй любові строк, Щоб одійти, де засвіт вечоріє. Та місяць смертний вийшов з темнини, І віщуни запнулись на півслові, Надію безкінечної весни Приносить мир оливовій діброві. Моя любове, час твій не мине, Мій дух в рядку убогому воскресне: Вмирання тільки для німих страшне, Смерть знищує лиш плем'я безсловесне. Твій монумент перетриває мідь, Що встигне на гробах царів зотліть! 108 Чи є ще в мозку щось напоготові, Придатне для єдиної мети — В незаяложенім і вдатнім слові Твою дорогоцінність осягти? Нема нічого, дорогий юначе, Тож повторятиму одне і те ж, Як ту молитву, де таке ж гаряче, Благословенне слово ти знайдеш. Нова любов старі слова глаголе, Співає вічності пісні доби; її обличчя завжди ясночоле, І стариню бере вона в раби. Любов являє там свої начала, Де всім здається, що вона сконала. 109  О, не кажи, що я тебе дурив, І не подумай, що без тебе згасну: Як можу я здобутись на розрив, У плоть твою вселивши душу власну? Ось де мій дім любові! Поза ним Блукаючи, збирав я пил і втому, Та вчасно — нерозміняним, незлим — Вмиватися приходжу я додому. Повір, я всі підступності зборов,