Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

— Так, мій лорде, ти збираєшся викрасти його дружину, а не лише повернути свою!

Френсіс засміявся.

— Що воно такого є в цій дівці, що всі чоловіки, які закохуються в неї, прагнуть узяти її за дружину? — гигикав він. — Мій бідний кузен не встиг іще побратися зі своєю данською нареченою, з якою мав породичатися з політичних міркувань, як уже почав змушувати Кат зайняти місце його maitress еn titre[32]. Її перший чоловік Патрик Леслі мало не рік ганяв за нею по всій Шотландії, перш ніж нарешті не привів її до вівтаря. І я — допоможи мені, Господи, — опинився у вигнанні без мого майна, удалині від вітчизни, бо, крім усіх інших, сфальшованих обвинувачень, прагнув узяти її за свою дружину. І тепер ви кажете, що Цикалазаде-паша просив дозволу своєї високорідної оттоманської дружини взяти мою дружину за свою?

Хрипкуватий сміх старенької приєднався до дзвінкого реготу Босвелла. Заспокоївшись нарешті, вона витерла сльози з очей і сказала:

— Утілимо наш задум через кілька днів.

Частина VIII

Втеча

Розділ 57

Вона намагалася вирватися з темряви, із задухи, що поглинала її, відірвати ту жорстку руку, що затискала їй рота. До тями її привів голос, надзвичайно знайомий, рідний голос, що шепотів їй на вухо:

— Тихо, кохана! Це я. Це Френсіс!

Її очі відразу ж розплющилися, а потім здивовано розширилися, коли вона побачила бороданя, що схилявся над нею. Рука зникла. Намагаючись віддихатися, вона схлипувала крізь сміх:

— Чорт мене забирай, Босвелле, тебе просто не відрізнити від султана! — Потім із її очей потекли сльози й вона кинулася йому в обійми, тихо плачучи.

Міцно притискаючи її до себе, він гладив рукою волосся й ласкаво піддражнював її:

— Мені що, узагалі не можна поїхати заробити якусь копійчину на життя, мадам, щоб тебе тим часом не захопили пірати? Добряче мені довелося поганятися за тобою, навіть не сумнівайся! — Її плечі почали здригатися ще дужче. — Любонько моя, усе гаразд, — заспокоював він її. — Я прийшов, щоб забрати тебе додому. Досить плакати, дівчинко. Ти таки сміливо поводилася. Естер Кіра розповіла мені, як добре ти трималася.

Вона вивернулася з його обіймів і підняла до нього перекривлене обличчя.

— Ти кохаєш мене, Босвелле?

Він якусь мить дивився на неї приголомшено, а потім задумливо мовив:

— Так, треба поміркувати. Я перетнув три моря й дві протоки. Тепер мені треба повернутися й пройти тим самим шляхом, та ще й із двома жінками на шиї. Це буде просто неймовірне диво, якщо ми живими дістанемося до Італії! Либонь, я все це роблю тому, що це дуже весела пригода? Господи, мадам, як ти гадаєш?

— Я змордована, Босвелле. Я страшенно змордована. Я була улюбленою дружиною візира. Ти досі хочеш, щоб я повернулася?

Він був засміявся, а потім знову став серйозним.

— Моя безмежно чесна Кат. Думаєш, я не уявляю, як тобі тут жилося? Анжела ді Лікоза дохідливо пояснила мені, що за людина її брат. Якби єдиним, що мені потрібно, було тіло в моєму ліжку, Кат, я міг би — хоча, зізнаюся, це було б непросто, — знайти замість тебе іншу жінку. — Він накрутив її золотаве волосся на свою руку й притягнув її до себе. Його губи ніжно торкнулися її вуст, і в теплих сапфірово-синіх очах засвітилася усмішка. — Але тоді, моя найдорожча, кохана моя, хто б лаявся зі мною гельською мовою, хто б допомагав виховувати наших дітей, хто згадував би зі мною Шотландію нескінченними зимовими вечорами в усі ті довгі роки, що чекають на нас?

Вона схопила його губу зубами, і її повіки стислися в марній спробі стримати гарячі сльози, що знову потекли її щоками.

— Так, Кат, я тебе кохаю, — сказав він. — А тепер досить уже цих дурниць. Менш ніж дві години лишилося до світанку. Треба чимскоріше забиратися звідси.

— Що з охоронцями? — запитала вона.

— Ми з Конналом відіслали їх до пращурів.

— їх було шестеро. Ви всіх повбивали?

— Так.

— Де тіла?

— Там, куди вони попадали.

— Ні! До них злетяться стервятники, і птахів побачать селяни. Комусь неодмінно стане надто цікаво, і він всуне сюди носа. Припаси на тиждень, що його я маю тут прожити, привезли вчора. Принаймні сім днів ніхто сюди не приїжджатиме, якщо лише нічого не трапиться. Прив’яжіть до тіл камені й поскидайте їх у море. Тоді птахів не приваблюватиме жодна мертвечина й ніхто сюди не поткнеться.

Він захоплено похитав головою.

— Мадам, ти повсякчас дивуєш мене, — сказав він і простягнув їй вузлик, що лежав на підлозі. — Твоє дорожнє вбрання. Перевдягнися, а я тим часом покличу Коналла й потурбуюся про все інше. Сьюзен чекає в човні. Коли будеш готова, іди до причалу й не лякайся юнака, якого там побачиш: то правнук Естер Ашер. Він проїде якусь частину дороги з нами.

— Я зазвичай не лякаюся юних чоловіків, Босвелле.

Устаючи, він по-молодецьки всміхнувся до неї.

— А ти просто приголомшливо виглядаєш, мадам, з цими гарними цицьками, що так настовбурчилися на мене. Ох, було б у нас хоч трохи часу… Це ліжко здається зручним.

— Ні, нізащо! Тільки не тут, — відрізала вона. — Надто вже довго я була тут нещасною! Краще б мене затягли в які-небудь придорожні кущі!

— Щойно нам пощастить вибратися звідси, мадам, я спробую для тебе таке влаштувати, — усміхнувся він і встиг відхилитися від влучно кинутої подушки. Засміявшись, він вибіг з альтанки.

Кат зіскочила з ліжка. «Я знову жива! — переможно думала вона. — Я вкотре вижила!»

І вона сміялася вголос, розв’язуючи вузлик, який він їй дав. Білизна в ньому була жіночою, але темно-сині штани, біла сорочка, накидка, пасок, чоботи й тюрбан — чоловічими. Швидко вдягнувшись, вона старанно підколола волосся, приховавши його, а потім наділа на голову маленький тюрбан. Натягнувши чоботи, вона встала й підперезалася паском. Мигцем поглянувши на себе в дзеркало, вона розв’язала пасок, скинула сорочку й стягнула пишні груди лляною тканиною. Потім знову вдяглася, додавши вишивану накидку поверх сорочки. Знову поглянувши в дзеркало, вона всміхнулася. Ніхто, кому втрапить в око цей юнак, не запідозрить, що це прекрасна друга дружина візира!

Вона востаннє оглянула кімнату, але тут не було нічого, що вона хотіла б узяти із собою. Із розмов з Естер Кіра Кат знала, що все, що їй може знадобитися в тривалій подорожі, надасть їй родина банкірів. Вона не хотіла брати жодних прикрас, що їх подарував візир.