Джулія Ор - Продана дияволу, Джулія Ор

Розділ 14

Прокинулась я рано. Сонце лише почало сходити.

Я прокинулась на тому ж дивані на якому сиділа обійнявшись  з Артемом. Та його не було. Мабуть поїхав вже, говорив же що виїзд рано вранці. Шкода тільки що не розбудив попрощатись.

Почула дзенькіт посуду на кухні. Може він все таки ще вдома? Готує собі каву.

Встала, побігла на кухню.

Ні,  надії не підтвердились. На кухні хазяйнувала Тамара Олегівна- кухарка.

-Доброго ранку, люба.-посміхнулась жінка, побачивши що я увійшла.- Каву будеш? Чи може сніданок?

-Каву будь ласка. Артем поїхав вже?- з дрібкою надії запитала.

-Так, Сашо, поїхав. О четвертій ранку вже поїхав. Не захотів тебе будити.- чашка ароматної кави з’явилась переді мною на столі.

Випивши каву і трішки поговоривши з Тамарою Олегівною вирішила піти в свою кімнату, переодягнутися, прийняти душ, і трішки помалювати..

Я вже заходила в свою кімнату, та побачила що двері  спальні Артема легенько причинилися. Я завмерла. З його кімнати вийшла Софія.

Я б подумала, що тут такого? Вона покоївка. Може прибирала в спальні, застеляла ліжко. Та вона вийшла заспана, пом’ята, з розтертою косметикою на обличчі.

Що за фігня?!

Я стала як вкопана, а вона пройшла повз, ніби нічого такого не сталося, лише подарувала мені такий зверхній погляд, від якого мурахи пробігли шкірою.

Що вона там робила?

Вона що, спала там? З Артемом?

Ні, я відмовляюся в це вірити… Хоча.. Хто я така? Я не дружина йому.. Річ, яку він по суті купив. Хоч він і говорив що я його дівчина.. та очі не брешуть. Я ж бачила як Софія вийшла з його кімнати, і її зовнішній вигляд просто  кричав про те, чим вона там займалась.

Стук в двері перервав мої роздуми. На порозі стояла Софія.

-Чого тобі- різкіше ніж треба було кинула я.

-Тамара Олегівна кличе вас вечеряти- удавано ввічливо промовила дівчина, хоча вираз її обличчя говорив про інші почуття.

-Я не голодна- гучно закрила двері прямо перед її обличчям.

Через 5 хвилин стукіт повторився. Я вже готувалась викласти на неї гнівну тираду з приводу того що я про неї думаю, та на цей раз прийшла вже сама кухарка.

-Сашо, люба, що сталося?-стурбовано сказала жінка.- Ти весь день не виходиш з кімнати, від вечері відмовилась…

-Я просто не голодна. Вибачте Тамаро Олегівна. Дякую за турботу.- намагалась натягнути на обличчя щось схоже на посмішку.

-Я бачу що тебе щось турбує.- не заспокоювалась та.- Якщо хочеш поговорити.. Я завжди вислухаю тебе.

-Дякую. Буду мати на увазі.- не хотілось ображати жінку, але й говорити зараз зовсім не було настрою.- Я хочу побути сама. Дякую ще раз.

Кухарка піджала губи, але все таки пішла. 

Я впала обличчям в подушку, і дала волю сльозам.

Так я і заснула.  І знову сон. Я лялька в руках двох чоловіків. Тільки цього разу Артем відпускає мотузки, і я падаю до ніг вітчима, а до Артема з темноти виходить Софія. Вони показують на мене пальцями і голосно сміються. Я благаю його не віддавати мене йому.

-Артеме, ні!- Я прокидаюсь в липкому поту, сівши в ліжку.

Знову впала на подушку. Перевела подих. Я забороняю собі думати про Артема і Софію. Ось повернеться він з відрядження, і я все у нього запитаю.

Бурчання в животі нагадало про те що я сьогодні ще нічого не їла. Глянула на настінний годинник. 22.00.- пізнувато для трапези, але що поробиш. Вийшовши з кімнати попрямувала на кухню.

Вирішила зробити бутерброд і каву, відкрила холодильник у пошуках інгредієнтів, коли почула тихий сміх з вітальні, а потім голос.

-Так, котику, я теж скучила- мурчала Софія  по телефону.- Минула ніч була чудовою…… Ні, що ти… Я не буду торкатись себе без тебе … Ну Артеме….. Добре, котику, доброї ночі…

Сумнівів більше немає… Вона говорила з Артемом, І минулої ночі вони були разом.. В той час як я спала на дивані у вітальні.

Софія зайшла на кухню, роблячи вигляд що не бачить мене.

-З ким ти щойно розмовляла-грубо запитала я. Немає настрою грати  в  ввічливість.

-З Артемом-солодко сказала вона, невинно махаючи віями.

-Що вас з ним пов’язує?

-Люба моя- невинність стерлась з її обличчя, і воно стало стервозним.-Ми з Артемом давні коханці. Всі в домі це знають. Він погрався з тобою, і повернувся до мене.

-Ти брешиш!

-Ти набридла йому Са-шо – по складах сказала вона.- Він просто не знає як здихатись тебе. Як справжній бізнесмен він не може дарма втратити гроші заплачені за тебе. Ти іграшка для нього. Не більше.

Кожне слово було як удар для мене. Не витримавши, я розвернулась і побігла.

Я хочу піти звідси. Ніколи не бачити їх. Ні його, ні її.

На моє щастя я не зустріла дорогою жодного охоронця. Може в них була перезмінка. А може заснули. Та я безперешкодно добігла до воріт. Набрала на воротах код, неодноразово бачила як його вводив Артем, або охорона, і побігла куди очі бачать.

Та відбігши лише кілька метрів, відчула тупий, різкий біль в потилиці, і впала на землю.