Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

-Ти не дитина, я помітив. Але для мене все це неправильно, бо ти неповнолітня і дуже юна. Та й я не готовий до чогось більшого ніж дружба.

-Розумію. Я ні на що більше і не претендую.  Тиждень у тебе вже минув, залишилися два і я переїду, щоб почати самостійне життя. Зробимо як домовлялись, якщо ти обіцяєш більше не проявляти до мене надто відкритих жестів. Я теж жива і маю почуття всередині, хай вони ще не мали шансу на відкриття, але вони є. У противному випадку, я краще залишуся тут, із вдячністю за цей чудовий тиждень.

Вона поставила умови, які Гордій точно зможе виконати. Більше жодних необдуманих слабкостей, і побільше дистанції.

- Це той самий «твій дім»?

-Це моє потаємне місце, у яке ти без запрошення увірвався, тим самим позбавивши єдиного укриття від людей.

Укриття від людей. Як багато для Гордія  означають ці слова. Він теж часто ховається від усього світу у таємному місці. Вочевидь, настала слушна мить відкрити Уляні свою таємницю. Тим більше, сама доля привела до цього кроку.

-Я винуватий, але маю чим компенсувати нахабний вчинок. Завтра покажу, якщо ти погодишся все ж допомогти з жульєном.

Уляна помітно затихла. Деякий час протримала паузу, та врешті усміхнулася. У Гордія аж від душі відлягло.

-Я так розумію моя відповідь очевидна. Навіть не знаю, що сильніше, голод чи цікавість.