Дроянда - Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда

Розділ 12 — «Кейс чи пастка?»

Настя стояла перед скляною стіною конференц-зали. Внизу — Київ, як на долоні. Поруч — Владислав, у темному костюмі, мов тінь, яка знала всі ходи наперед.

Перед ними — троє інвесторів. Важливі. Замовклі. Уважні до кожної цифри на слайді.

— І це останній пункт нашої стратегії, — сказала Настя, впевнено. Її голос не тремтів. — Ми не просто аналізуємо ринок. Ми створюємо його.

Пауза.

Один із інвесторів — сивий, з гострими очима — кивнув.

— Цікаво. Але я вже бачив подібну модель… тиждень тому. В презентації компанії "Axura Corp."

Влад різко підняв брову.

— Це неможливо, — сказав він. — Цей кейс створено лише трьома людьми. І лише у моєму офісі.

Настя злякано зустріла його погляд. Це був не просто збіг.

Це злив.

— У вас є хвилинка? — прошепотіла вона йому тихо, майже непомітно.
— П’ять. Рятуйте ситуацію, стажерко.

Вони вийшли з кімнати до вузького технічного коридору. Влад зупинився, упершись руками в стіну.

— Якщо це правда — в офісі зрадник.

— І тільки троє мали доступ до кейсу: я, ви… і?

— І мій заступник, Артур. Але він зі мною 7 років…

— Часом зрада приходить звідти, звідки чекаєш найменше, — сказала Настя.
— Можна я візьму файл і проведу маленьке "розслідування"? — вона стисла губи. — Неофіційно.

Він подивився на неї довше, ніж дозволено.

— Ти мені віриш?

— А ти мені? — відповіла вона тихо.

Через годину Настя стояла біля сервера. Вона підключила флешку з програмою, яку колись написала для факультативу в універі. Хакерське минуле трохи допомогло.

"Знайди IP. Знайди, хто вночі передавав файл. Просто знайди."

На екрані з’явилось ім’я.

"arthur.pavlenko@kovalgroup.com"

— Він. Чорт…

Настя розвернулась. А за її спиною вже стояв Влад. Його очі — темні, мов гроза.

— Ти підтвердила?

Вона лише кивнула.

— Добре. Тепер ти не просто стажерка. Ти — моя права рука.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍