Катерина Федоровська - Спокута на Сліпій горі, Катерина Федоровська

Розділ 7, в якому розповідається про каліцтво Лагоди

–  Я не відчуваю ніг, – вигукнула безутішно. Сама схопила князя за руку, різко підійнявшись із подушок. Сиділа, ледь похитуючись, так і тримала зніченого чоловіка за руку. – Княже, я зовсім не можу поворушити ногами. – Уже геть запанікувала Лагода.

Це значно все ускладнювало. Як вона втече із княжого двору? Як дістанеться до Сліпої гори? Як знайде там ту квітку?

Та, найголовніше, що без відьомської книги та своїх артефактів не зможе навіть повідомити нікого зі своїх. Сім років тому їй вдалося викликати свою матір, але ж то зовсім інше було, поклик на крові. Лагода впевнена була, що більше не має кровних родичів. Тож і рятуватися з княжих покоїв доведеться самотужки. Але як, коли ноги відмовили?

Владислав сів на ліжко поруч, обіймаючи та заспокійливо погладжуючи спину бідолашної Лагоди.

– Тихо, тихо, дівчинко. Я покличу найкращих цілителів та знахарок. Якщо потрібно буде, навіть привезу служителів із храму Світлого бога, – ще дужче налякав відьму Владислав.

Адже чого точно їй не потрібно було – так це огляду служителів храму Світлого бога. Ці служителі були відлюдниками і, як правило, жили віддалено у своїх монастирях. Однак вони добре вміли розпізнавати нечисть. І темну відьму, без сумнівів, змогли б відчути.

– Не потрібно, княже, зайвого клопоту, – заперечила Лагода, трохи відхиляючись з його обіймів. – Можливо, це наслідки поранення і воно само собою якось пройде.

Відкинула ковдру, оголяючи свої ноги, зовсім не соромлячись ні старого управителя, ні збентеженого цим приємним видовищем князя.

–  Я не можу поворушити пальцями, –  схлипнула тужно.

Князь питально поглянув на неї:

–  Можна торкнутися?

Лагода кивнула, бо й самій було лячно, чи не втратила взагалі всю чутливість.

А Тимон зацікавлено спостерігав, як Владислав ніжно обмацує дівчачі ступні, як повільно погладжує щиколотки й рухається вгору до коліна. Для діла ці дії вчиняв, зрозуміло, щоб перевірити. Але ж розчервонівся увесь князь, і на Лагоду навіть не дивився, лише на її білі ноги.

– О, від коліна відчуваю, – скрикнула радісно. Ох і закоротка була князева сорочка ній! А руки чоловічі боязко торкалися  м’язів уже вище коліна.

– Стегно чутливе? – аж з хрипом спитав Владислав, ніби дар мови втратив від збентеження.

– Так, так, вище коліна я все відчуваю. Можливо, спробувати підійнятися і пройтися кімнатою? – з надією поглянула на насуплених чоловіків.

– Ні, мабуть, краще не ризикувати сьогодні, – резонно зауважив Тимон, витріщаючись на те, як князівські руки погладжують дівочі стегна. – Завтра, можливо, відновиться чутливість. Треба відпочинок тобі та їсти добре. Не хвилюйся, дівчино, поставимо тебе на ноги.  Не було б таких завдань, з якими б наш князь не справився б. Ти будеш ходити!

– Так, мабуть, краще й справді тобі відпочивати, – раптово підійнявся із ліжка Владислав. – Тимоне, поклич Килину, нехай вона усю ніч сидить біля Лагоди, допомагатиме в усьому. – Я зранку відвідаю тебе! – скоромовкою промимрив і вийшов поспішно.

Лагода глипнула на Тимона. Той, усміхаючись собі в довгу бороду, прикрив ковдрою оголені ноги, сів на ліжко, де раніше чатував його князь.

– Владислав дуже хороший чоловік, Лагодо! Давно його таким збудженим не бачив. Ти розтопила його замерзле серце, дівчино. Бачу, що сподобалася йому. Після смерті нашої молодої княгині ходив похмурий, мов темна ніч. Цурався усіх жінок, а тут і сам ступні розтирає. Дивина! – засміявся собі в бороду дідуган.

Нахилився ближче турботливий управитель, поправив подушки, вклав Лагоду знову в лежаче положення, вкрив її ковдрою. – Лежи, лежи, тобі відпочивати треба й справді якомога більше.

– А від чого вона померла? – Лагода надумала розговорити управителя. Їй конче необхідно було вивідати, де ж загін Микитася перебуває. Чи на княжому дворі, чи поїхали кудись.

Але винахідлива відьма вже вигадала собі план дій, якщо раптом перетнуться десь із ним. Хіба не буває людей схожих між собою як дві краплі води. Відрікатиметься до останнього від відьомства. Ніяк не зможе довести мисливець за відьмами, що це саме її він бачив декілька років тому. Аби ще князь нею дужче захопився і став на її захист. Хоча, звісно, краще було б  із Микитасем чи його людьми не зустрічатися.

– Померла в пологах, – відповів про княгиню Тимон. – Тяжко так народжувала, але так і не народила наша княгиня Горислава. Це було страшне горе для всіх нас. Але найбільше для князя. Як ми всі його не намагалися підтримати, однак він дуже страждав.

Лагода мовчки дивилася на свічники, що запалював Тимон у кімнаті, вже відійшовши від ліжка. Шкода, що вогонь їй не підвладний. І як би розмову вивести на цю ненависть князеву до відьом. Проте випитувати нічого не довелося. Тимон сам розповів їй цю таємничу історію, про яку мало хто знав.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍