Катерина Федоровська - Спокута на Сліпій горі, Катерина Федоровська

7.1….та таємницю Владислава

– Не знаю, чи чула ти, дівчино, чи не чула. Але наш князь ненавидить магію й відьомство, та й усе, що з нечистою силою пов’язане, – розповідав і продовжував освітлювати кімнату Тимон. Уже сутінки покривали всю князеву господу.

– Так, чула щось про відьомський загін. Мисливців у чорному одязі… – наводила Лагода на потрібну їй розмову управителя. Хоча впіймала себе на думці, що й про кохану жінку Владислава послухати було б цікаво. І чого б це?

– А, про тих аспидів Микитася хто лишень не чув! – Тимон уже завершив свою роботу й сів поруч у крісло. – Ловлять часом відьом, часом звичайних дівчат. Бавляться із ними, а потім страчують. Я давно князеві казав, що забагато влади на себе той ловець узяв. Уже усіх справжніх відьом, що були в нашому князівстві знищили давно. Чув, що Микитась і гроші бере за обмовлених дівчат та жінок, – запнувся управитель на мить. – Але не забивай дурним свою чарівну голівоньку.

– Вони постійно біля князя перебувають? – не могла не спитати, хоч і було ризиковано.

– Ні, той загін, як правило, в роз'їздах увесь час, у пошуках відьом. Десь повіялися і цього разу. Не знаю, кудись в наші прикордонні поселення. Начебто пройшли чутки, що бачили там якусь нечисть: мавок чи що, – аж сплюнув тричі Тимон. – Ніби втопилися дівчата, а потім їх у лісі бачили. Та щось мені здається, що своє становище використовує вже Микитась радше для своїх розваг. І не зможе князь наш розігнати цих скажених, бо ж ненависть та тяжке горювання після смерті княгині Горислави керує ним.

– А як це все пов’язано? – не второпала Лагода.

– Зараз розповім тобі таємницю, про яку мало хто знає. – Почесав управитель зморщеною рукою свою довгу бороду і продовжив: – Справжнє кохання панувало в серцях наших князя та молодої княгині. Це була така любов, яка раз в житті зустрічається. Мирно, злагоджено все у них було. Гонору у Владислава значно поменшало, а мудрості побільшало. Любили вони увесь час разом проводити. У парі, за руки тримаючись, і гуляли, і верхи їздили. Та якось на прогулянці в  лісі, натрапили вони на стару жебрачку, що ягоди збирала. Княгиня Горислава добре серце мала. Спішилися вони з коней, підійшли до старої. «Дай мені якісь гроші», – попросила в чоловіка Горислава. Я це все достеменно знаю, Лагодо, бо ж сам Владислав мені й розповів цю історію. Він не мав при собі монет, але Гориславі хотілося хоч щось їй дати. Витягнула з рукава шовкову хустинку, підійшла до тієї бабці. «Кохана, не підходь близько. Поглянь на її руки», – вигукнув Владислав. Він помітив, що долоні старої покриті страшними струпами. І Горислава погидувала, кинула їй ту хустку під ноги й поспішила відійти далі від неї. «Гидуєш, так, княгине? – засміялася беззубим ротом стара. – А я тобі от що скажу! Бачу, що носиш вже під серцем дитину, але ти її не народиш. І як ти гидуєш до мене підійти, так і чоловік твій гидуватиме до твого смертного ложа підходити. Так і знай! Так і буде!» Владислав витягнув меча, але кинулася до нього його кохана. «Не бери гріха на душу. Не чіпай божевільну!» І вже як сіли вони на коней, хотіли від’їжджати, наостанок вигукнула стара: «Краще б твоя ненависть на твоїх псів поширилася. Ти, княже, сліпець і дурень! А за те, що моїх посестер винищуєш, матимеш від мене прокляття. Жінка твоя також довго не проживе. Образили ви мене, поплатитесь своїм щастям за це!» – Тимон утер зморшкувате лице, краплинки сліз виступили на очах. – Власне, так і трапилося, як та стара відьма передбачила. Княгиня Горислава покинула цей світ зовсім молодою. Князь Владислав не зміг силувати себе й підійти до померлої дружини своєї. Так і не попрощався з нею. А Микитась згодом приніс голову цієї відьми, яка княгиню прокляла, й жбурнув Владиславу під ноги. Відтоді й здобув цей прихвостень прихильність та дружбу князівську. Хоча все це до добра не доведе, ой не доведе, дівчино.

Мовчазні тіні від свічок палахкотіли, кидаючи химерні візерунки на стіни. А оповідач та слухачка мовчали. Лагода своє думала. Про те, що спровокувало цю жорстоку боротьбу князя супроти відьомства. І чому Повелитель ніколи не втручався і не припинив цю гонитву, хоча достеменно про неї знав.

Темні відьми по всьому світу різні були: дехто самовіддано служив Повелителю, взаємодіяв лише  з нечистю, людей не чіпав; дехто ж заради забавки шкодив людям та злісно над ними жартував.  Але мордувати й спалювати живцем чи відьму, чи не відьму – то вже зовсім бездушно й жорстоко було.

Тимон же сумнівався, чи варто продовжувати одкровення.

– Є ще одна історія, але мені вона не відома. Колись була в нашого попереднього князя, батька Владислава, молода дружина, подейкують, що також відьма. Щоправда, недовго вона в нас тут князювала. Я той час відсутній був у князівстві, не знав її. Потім вона повернулася до себе, в Залісся. Вийшла заміж знову, там така довга історія. Але після смерті своєї Горислави наш згорьований Владислав їздив у Залісся, просив якоїсь допомоги у Зореслави. Що там між ними трапилося не знаю, але повернувся князь із Залісся грозовою хмарою. Відтоді й дурощі, пиятика та безлад поселилися в нашому дворі. Я вже що лишень не вигадував, але не можу повернути князя до радощів та умиротворення. Лагодо, серденько моє, – благально глянув на неї. – Я вперше, після смерті княгині, бачу, що князь схвильований та зацікавлений. Ти тікаєш від нелюбого шлюбу, не маєш визначеного майбутнього. Допоможи князеві повернути радість у його життя. Не відштовхуй його, а я тобі віддячу. Як захочеш, так і віддячу: хочеш грошима, хочеш послугою. Буду твоїм боржником до скону віків, якщо ти пробудиш кохання та загублений інтерес до жіноцтва в його серці.

Лагода заплющила очі, щоб не помітив жалісливий управитель в тих волошкових очах утіху. Те, що їй потрібно – закохати в себе князя і мати в боржниках управителя. Не все ще втрачено із її завданням. Потім щось вигадає, як дістатися до Сліпої гори. Ноги б лише відновилися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍