Катерина Федоровська - Спокута на Сліпій горі, Катерина Федоровська

Зачесав п’ятірнею коротке руде волосся назад, помітно було, що хвилювався. Хотів торкнутися її тендітних кулачків, що нервово стискали ковдру, однак відсмикнув руку свою, так і не наважившись на цей сміливий жест. Ой, як же це все було доречно й вдало для відьминого плану.

Лагода вирішила сказати йому своє справжнє ім’я. Адже у людському світі, як правило називалася вигаданим. Лише в замку Повелителя, де постійно мешкала темна відьма, усі знали, як її звуть насправді.

– Лагода, – відлунням повторив Владислав. – Таке милозвучне ім’я. Ти ще й мову нашу добре знаєш.

– Батько не шкодував грошей на моє навчання, – тут уже й правду сказала. – Я знаю декілька мов, граю на багатьох музичних інструментах, співаю, гарно малюю, – навіщо перераховувала свої вміння і сама не зрозуміла.

– Так, помітно, що маєш багато чеснот. Такій привабливій дівчині зовсім не розумно було подорожувати одній. Ти ж така вродлива! Я впевнений, що не один чоловік хотів би твоєї уваги, – і розсипався компліментами, і хотів напоумити нерозсудливу втікачку Владислав.

– То як ти почуваєшся, дівчино? Нічого не болить? – Запитання Тимона немовби вивело їх обох із якогось марева, незрозумілого заціпеніння. Згадали обоє, що вони тут не самі в кімнаті. – Прислухайся добре до свого тіла, можливо, хочеться тобі чогось. То зараз тобі й кухарка приготує, служниці принесуть.

А Лагода, намагаючись відчути усі зміни та негаразди в своєму тілі, раптом дещо усвідомила. Розпачливий зойк, схожий на крик, вирвався з грудей. Очі наповнилися сльозами й вона благально, із відчаєм, поглянула на Владислава. Адже те, що вона виявила, було цілковитою катастрофою.