ліліанаа - Ти - і є моя вбивця , ліліанаа

Я знаходилася у камері з Арленом, все чекаючи відповіді на моє запитання. Хлопець лише мовчки оглядав моє обличчя, мене завжди хвилював такий його погляд. Я почула кроки і глянула в сторону й помітила поліцейського, він зайшов у камеру і недобре глянув на мене.

 - Вам заборонено тут знаходитися, я допоможу вам покинути камеру. - поліцейський вже хотів торкнутися до інвалідного крісла, як я зупинила його.

 - Чекайте. Я не можу залишити свого нареченого тут самого, відпустіть його зі мною, благаю вас. - почала просити його, а на його обличчі і краплі співчуття не з'явилося.

 - Пані, і не говоріть про це. Сьогодні ні вашого нареченого ні його брата я не відпущу. Або мирно повертайся додому, або ж мої колеги вас особисто відвезуть додому. - повідомив мене, я розгубилася та не знайшла що відповісти.

 - Ви можете ввічливо говорити з дівчиною? Чи ви зі своєю дружиною також говорите таким бридким тоном? - відразу підхопив Арлен, я глянула на нього очима сліз і легко посміхнулася. Він вступився за мене..

 - Тиша в камері, а ви панянко на вихід негайно. - сказав поліцейський наче й не чув слів Арлена. Ми з моїм фальшивим нареченим одночасно зітхнули та глянули один на одного. Арлен підійшов до мене та ніжно поцілував в чоло.

 - Завтра коли ти прокинешся, я вже буду поряд. Обіцяю. - тихо сказав хлопець мені та глянув на поліцейського. Той допоміг мені повернутися до мами. Коли ми залишилися наодинці, я не стрималася і заплакала.

 - Ти закохалася в нього, так? - запитала мама та торкнулася до мого волосся. Я глянула на неї та лише кивнула головою бажаючи цього не оголошувати, мама зітхнула.

 - А він тебе? Він тебе кохає? - знову запитала вона, я довго мовчала і думала що сказати.

 - Напевно ні, але в будь якому випадку ми не зможемо бути разом. Він через 2 тижні повертається у Іспанію, а ймовірність того чи хоча б колись повернеться дорівнює нулю, мамо.. - відповіла на її питання, та ще досі відчувала його губи на своєму чолі. 

Ми мовчки дочекалися мого тата та поїхали в мою квартиру, там вони допомогли мені лягти в ліжко та залишили мене на самоті. Як же я хотіла аби пошвидше настав ранок наступного дня і щоб я прокинулася від дотиків, поцілунків та голосу Арлена. З болючими думками про хлопця в якого я закохана і заснула..

Я відчуваю дотик до свого передпліччя, я легко посміхнулася. Він повернувся, він поряд, тут зі мною.

 - Арлен. - тихо сказала я.

 - Доню, прокинься. - я відкрила очі та побачила перед собою маму. І тут я зрозуміла, що потрібно тікати від нього..