Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь

Плутанина збільшилась. Самосвистов перевершив самого себе відважністю і зухвальством нечуваним. Дізнавшись, де перебувала під вартою схоплена жінка, він з’явився прямо і ввійшов таким молодцем і начальником, що вартовий віддав йому честь і виструнчився. «Давно ти тут стоїш?» — «Зранку, ваше благородіє». — «Довго до зміни?» — «Три години, ваше благородіє». — «Ти мені будеш потрібен. Я скажу офіцерові, щоб замість тебе відрядив іншого». — «Слухаю, ваше благородіє!» І, поїхавши додому, щоб не замішувати нікого і всі кінці в воду, сам вбрався жандармом, почепив вуса й бакенбарди — сам чорт не пізнав би. З’явився в домі, де був Чичиков, і, схопивши першу бабу, яка трапилась, здав її двом чиновним молодцям, дойдам теж, а сам прямо з’явився, в усах і при зброї, як слід, до вартових: «Іди, мене прислав командир вистояти замість тебе зміну». Обмінявся і став сам з рушницею. Тільки цього й треба було. В цей час, замість попередньої жінки опинилась інша, яка нічого не знала й не розуміла. Попередню запроторили кудись так, що й потім не дізнались, куди вона поділась. В той час, коли Самосвистов подвизався в образі воїна, юрисконсульт учинив чудеса на цивільному полі: губернаторові дав знати стороною, що прокурор на нього пише донос; жандармському чиновникові дав знати, [що] чиновник, який проживає секретно, пише на нього доноси; чиновника, що проживав секретно, запевнив, що є ще секретніший чиновник, який на нього доносить, — і всіх довів до такого стану, що до нього всі мусили звернутися за порадами. Зчинилася така колотнеча: донос сів верхи на доносі, і почали виявлятися такі справи, яких і сонце не бачило, і навіть такі, яких і не було. Все пішло в роботу і в діло: і хто незаконнонароджений син, і якого роду й звання, і в кого полюбовниця, і чия жінка за ким упадає. Скандали, спокуси, і все так замішалось і сплелось вкупі з історією Чичикова, з мертвими душами, що ніяким способом не можна було зрозуміти, яка з цих справ була найголовніша нісенітниця: обидві здавались однакової вартості. Як почали, нарешті, надходити папери до генерал-губернатора, бідолашний князь нічого не міг зрозуміти. Дуже розумний і тямущий чиновник, якому доручено було зробити екстракт, мало не збожеволів: ніяким способом не можна було ухопити нитки справи. Князь був у цей час заклопотаний безліччю інших справ, одна від одної неприємніших. В одній частині губернії почався голод. Чиновники, послані роздати хліб, якось не так розпорядились, як слід було. В іншій частині губернії заворушились розкольники. Хтось пустив поміж них, що народився антихрист, який і мертвим не дає спокою, скуповуючи якісь мертві душі. Каялися і грішили і, з наміром спіймати антихриста, уколошкали неантихристів. В іншому місці мужики забунтували проти поміщиків та капітан-справників. Якісь волоцюги пустили серед них чутки, що настав такий час, що мужики повинні [бути] поміщиками і повдягатися у фраки, а поміщики повдягаються в сіряки і будуть мужиками — і ціла волость, не розмисливши того, що надто багато вийде тоді поміщиків та капітан-справників, відмовилась платити будь-яку подать. Довелося вдатися до насильних заходів. Бідолашний князь був у дуже поганому настрої. В цей час доповіли йому, що прийшов відкупщик.

— Нехай увійде, — сказав князь.

Старик зайшов.

— От вам і Чичиков! Ви стояли за нього і боронили. Тепер він піймався в такому ділі, на яке останній злодій не наважиться.

— Дозвольте вам доповісти, ваша світлість, що я не дуже розумію це діло!

— Підробка духівниці, і ще яка!.. Прилюдна кара батогами за отаке діло!

— Ваша світлість, скажу не для того, щоб боронити Чичикова. Але ж це — діло не доведене. Слідства ще не зроблено.

— Доказ: жінку, яка була вбрана замість померлої, схоплено. Я її хочу розпитати навмисне при вас, — князь подзвонив і наказав покликати ту жінку.

Муразов змовк.

— Найганебніша справа! І, на сором, вплутались перші чиновники міста, сам губернатор. Він не повинен бути там, де злодії й ледарі! — сказав князь із запалом.

— Але ж губернатор — спадкоємець; він мав право на претензії; а що інші з усіх боків попричіплювались, так це, ваша світлість, людське діло. Померла багата, розпорядження розумного й справедливого не зробила; злетілися з усіх боків охочі поживитися — людське діло.

— Але ж паскудства навіщо робити?.. Падлюки! — сказав князь з почуттям обурення. — Ні одного чиновника нема у мене хорошого — все мерзотники!

— Ваша світлість! та хто ж із нас, як слід, хороший? Всі чиновники нашого міста — люди, мають достоїнства і багато хто з них знається на справі, а від гріха всяк близький.

— Послухайте, Афанасію Васильовичу: скажіть мені, — я вас одного знаю за чесну людину, — що у вас за пристрасть боронити всяких мерзотників?

— Ваша світлість, — сказав Муразов, — хто б не була людина, яку ви називаєте мерзотником, але ж вона людина. Як же не боронити людини, коли знаєш, що вона половину лихих діл робить від грубості й невідання? Адже ми робимо несправедливості на кожнім кроці навіть і не з лихим наміром і кожної хвилини буваємо причиною нещастя іншого. Адже ваша світлість зробили також велику несправедливість.

— Як! — вигукнув здивований князь, зовсім уражений таким несподіваним поворотом справи.

Муразов спинився, помовчав, немов зважуючи щось, і, нарешті, сказав:

— Та от хоча б у справі Дерпенникова[247].

— Афанасію Васильовичу! злочин проти корінних державних законів, рівний зраді землі своїй!

— Я не виправдую його. Та чи ж справедливо, коли юнака, який через недосвідченість свою був зваблений і спокушений іншими, засудити так, як і того, хто був одним із призвідців? Адже кари однакової зазнали і Дерпенников і який-небудь Вороний-Дрянний; а злочини ж їх неоднакові.

— Ради Бога… — сказав князь з помітним хвилюванням, — ви щось знаєте про це? скажіть. Я саме недавно послав прямо в Петербург про полегшення його кари.

— Ні, ваша світлість, я не про те кажу, що я знаю щось таке, чого ви не знаєте. Хоч, справді, є одна така обставина, яка прислужилася б йому на користь, та він і сам не погодиться, тому що через це потерпів би інший. А я думаю тільки те, що чи не зволили ви тоді занадто поспішати? Вибачте, ваша світлість, я міркую як на свій слабкий розум. Ви кілька раз веліли мені одверто говорити. У мене, коли я ще