Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

-Ні!.. Ні!.. Благаю!.. Я хочу жити!.. Хочу жити!.. Ні!..

Уляна крутилась на ліжку, від страху перебирала ногами і хапалась за ковдру руками. Переляканий Гордій вже встиг увімкнути приліжкову лампу, та світло не розбудило бідне дівча. Вся мокра від поту, із прилиплими до чола каштановими завитками, із мокрими від сліз щоками. Безпорадна і розбита. Взяв її за плечі і силою трусонув, щоб негайно припинити кошмарний сон дівчини, і не витрачати час на слова, які Уляна навряд зараз почує. Через мить, відкрились перелякані сірі очі дівчини. Вона важко вдихала повітря зосередивши погляд на Гордієві. Деякий час перебувала у ступорі, аж доки не зрозуміла, що знаходиться у безпеці і від цього гірко розплакалась. Сльози від полегшення, чи навпаки – Гордій не розумів. Та він добре розумів одне – Уляну треба негайно рятувати.

-Я зараз заспокійливе принесу! Зачекай трохи!

Поспіхом увімкнув побільше світла, щоб вона ще і напівтемряви не боялась, і побіг вниз шукати когось на рецепції. Через кілька хвилин вже повернувся із потрібними пігулками. У номері нічого не змінилось, бо дівчина так і плакала притискаючи до себе ковдру. Налив у склянку води і підійшов до ліжка.

-Випий! Це допоможе заспокоїтись.

Завжди непокірна Уляна цього разу просто послухалась. Тремтячою рукою взяла пігулку, потім склянку з водою, залишаючи останню порожньою. Повернула склянку у руки Гордія, відвернулась у інший бік і знову опустилась на подушки, все ще прихлипуючи після ридання. Хлопець підвівся з ліжка, щоб вимкнути світло. Залишив лише маленьку настільну лампу у кутку кімнати, яка виконуватиме роль нічника. Щось штовхнуло його повільно заповзти до ліжка, щоб притулити стривожене дівча до своїх мужніх грудей. Колись, Гордій так само заспокоював свою сестричку, якщо їй снились погані сни. І це одразу допомагало. Про правильність подібного вчинку не думав, просто хотів допомогти як лише може. Пригорнув спину Уляни до своїх грудей, обійняв однією рукою за худеньке плече. Потім, поволі перебирав її неслухняні локони, намотуючи їх на палець. Такі приємні на дотик, шовкові і блискучі, ще не фарбовані шкідливою хімією. Такі ж як у... Забрав руку і трохи відсторонився. Гіркі спогади тепер розтривожили його самого. І ніхто вже не зможе заспокоїти розбите серце, бо втрачена любов до сестрички була найсильнішою і невинною у житті Гордія. Тоді він був братом, а зараз – ніхто, самотній ніхто. Уляна перестала схлипувати і тремтіти. Гордій винирнув зі спогадів і почув мирне сопіння дівчини.  Мимоволі усміхнувся, бо прийняла допомогу як від брата, не відштовхнула. Як же це важливо, щоб було кому заспокоїти після кошмарного сну. І зовсім неважливо дитина ти, чи дорослий.

-Відпусти мене!

Вкотре Гордій прокинувся від крику Уляни. Тільки цього разу кричала вона саме на нього. Перелякана і водночас розлючена дівчина, силоміць намагалась зняти його руку з себе. Все ще затуманений сном чоловік не одразу зрозумів, що треба негайно визволити дівчину.

-Кажу забери руки!

На цей раз він  послухався. Як тільки дівчина звільнилась, одразу вискочила з-під ковдри і побігла до дверей. І звідки ж у неї така спритність із самого ранку? Та й від кого тікає? На ці питання сонний Гордій не знаходив відповіді у своїй голові. Та й навіщо знаходити? Якщо дівча поспішило криками все пояснити.

-Як ти міг так вчинити зі- мною? То от навіщо взяв до себе! Такий добрий і вихований вдень, щоб вночі у ліжко пробратись. Я може і сирота, але не...

-Ти що збожеволіла? – Грізним тоном запитав, щоб зупинити безглузді звинувачення у свій бік. – Якщо мені потрібна буде дівчина для ночі, то точно не неповнолітня дитина. Тобі вночі кошмар наснився, от я і був поряд, а потім заснув. Не повіриш, та я теж хочу нормально виспатись вночі. Ще й після важкого дня.

-То і спав би. Навіщо мене підібрав? На вулиці сотні таких же обірваних сиріт, але вони навулиці, а я, чомусь, тут. Може я і не у твоєму смаку, що не дивно, але теж дівчина. Розумна, уявляєш? Або ти розкажеш справжню причину, або я... я...

-Ну що ти? Що? Повернешся навулицю, або до інтернату. І кому від цього стане гірше? Тільки тобі Уляно.

Хоч дівчина і намагалась триматися, останні слова Гордія боляче її зачепили. Із сірих очей потекли сльози. Гордій ненавидить жіночі сльози, не просто дратується або злиться, а ненавидить. Бо надто багато плакали рідні йому жінки, а він не міг тим сльозам зарадити. От і зараз стало дуже прикро за себе і за цю безглузду сварку. Хлопець підвівся з ліжка, трохи розправив зім’яті речі, що не надто допомогло, і взяв з крісла свою куртку. Уляна так і стояла біля дверей, мов укопана. Зараз, він міг би просто піти. Бо не готовий розказувати про справжню причину допомоги дівчині. Та є таке поняття як – мусиш. Поволі накинув куртку і підійшов до вікна. Сонце готувалось виходити з-за горизонту, а Гордій знову повертався у важке минуле.

-Ти права. Є причина, чому я саме тобі допомагаю. Ти дуже схожа на мою сестру, вона теж мала таку патологію. Я приблизно розумію яким складним є твоє життя, тому і не зміг пройти повз.

-Де вона зараз?

-Хочу вірити у те, що вона бачить це сонце десь з небесної блакиті. Сестричка трагічно загинула ще дитиною. Я втратив її дуже давно.

Несподіваний дотик до плеча, від якого Гордій аж здригнувся. Одразу повернувся до дівчини, із небажанням приймати співчуття. Що вони дають ті співчуття? Пусті слова, які вже нічим не допоможуть згорьованій людині . Тільки Уляна нічого не казала. Просто дивилась на нього із недитячим розумінням.

-Вибач за крики! Просто я не могла довіряти тобі, доки не знала справжньої причини. До зустрічі з тобою мені нічого не перепадало просто так, тому я і чекала на підступ.

-Все добре. Ти молодець, що недовіряєш чужим. Та знай – я друг.

Уляна усміхнулась, чим змусила усміхнутись і Гордія. Тепер стане легше спілкуватись, коли з’явилось хоч трохи ясності у відносинах. Чоловік і правда вважає її ще маленькою дівчинкою. Та сьогоднішній ранок показав геть протилежне. Як би там не було, але вона вже доросла і геть не наївна.