Артеліна Грудень - Одного разу на Різдво, Артеліна Грудень

Олена

Я кусаючи губу, зателефонувала колишньому. Як же мені не кортіло з ним спілкуватися! Та й слухати його голос теж задоволення сумнівне. Тільки от що поробиш, якщо діти чекають тата на свято? Отже, потрібно якось домовлятися, наступати на горло своїм образами. 

Гаразд, переживу. Головне взагалі додзвонитися до цього ... назвемо ласкаво - "казкаря"!

Гудки в слухавці засвідчили мої побоювання. Утім усе як завжди! І чому я тільки сподівалася на інше? 

- Мамо, подивися, який я татові браслет зробила!

Іванка присіла біля мене, показуючи в долоньці шкіряні пасмужки, переплетені в хитромудрі візерунки і прикрашені залізною підвіскою. 

- Гарно! Ти така розумничка, донечко. 

В очах захипало від сліз. Який же він гад! Діти так готуються, чекають на нього, а горе-батько телефонує час від часу. І то, обіцянками більше годує, ніж спілкується. 

Утім після розлучення Сергій хоча б став із ними на пряму спілкуватися.  Минулого місяця навіть цілий день із ними провів.

Допоки ми жили однією сім'єю такі події траплялися рідко. Тільки на Дні Народження і то, організацією всього займалася я. Тато лише був присутній і відпочивав після роботи. Звісно, мені хотілося, щоб Сергій проявив ініціативу: перший зателефонував мені, сам запитав, як ми живемо, поки він на зборах, сам би запропонував якесь спільне дозвілля.

Але ні.

Останній рік шлюбу я почувалася страшенно самотньою, непотрібною і небажаною. Сергій всіляко показував, що на першому місці в нього команда, його кар'єра футболіста. 

І все б було добре, якби сім'я була на другому.

Але нами нехтували. Сергій забував про домовленості, спільні плани. На річницю весілля він поїхав допомагати другу, не зважаючи на романтичну вечерю в ресторані. 

Матвій кинув займатися спортом, сказавши, що не хоче бути, як тато, відомим футболістом, бо не хоче, щоб його діти сумували за ним. Я ледве стримала сльози! 

Одна справа коли він нехтував мною і зовсім інша дітками. 

Розмови не допомогли. Радше навпаки. Немов дамбу прорвало - стільки в нас виявилося претензій одне до одного. До психолога ходити Сергій відмовився. Коло замкнулося і вихід залишився один - розлучення. 

- Мамо, як думаєш, тато одягне його на наступний матч?

- Звичайно. Можеш не хвилюватися.

Сергій обожнював Іванку і знаючи, наскільки вона вразлива, ніколи б не відмовив у її проханні.

Міг забути, але не відмовити.

Головне нагадати йому кілька разів перед матчем. Із цим я маю впоратися, якщо що попрошу Євгена підстрахувати. Він завжди мене виручав. 

- Зайко, а ви з Матвієм вже склали листа Святому Миколаєві? Незабаром свято, йому потрібно встигнути купити вам подарунки.

Я розцілувала рум'яні щічки доньки, поки вона не встигла ухилитися. Навряд чи наступного року мені подібне вдасться. 

- Мамо, я вже доросла!  - обурилася вона.

- І для подарунків на Різдво?

- Ще чого! - пирхнула моя красуня і, махнувши косою, побігла до брата.

Я ж потягнулася знову до телефону.

- Ну ж бо, візьми слухавку!

Не минуло й кількох секунд, як мені відповів приємний жіночий голос.

___
Це різдвяне оповідання про одного з футболістів Сергія. Маю за надію закінчити його 23. То ж буду вдячна за зірочки та коментарі. 
До зустрічи завтра )