Артеліна Грудень - Одного разу на Різдво, Артеліна Грудень

Олена

 Як же він мене зараз дратував!

- Які саме обов'язки тебе хвилюють?

Я відчинила наступні двері, Сергій закинув у кімнату валізу Матвія і потягнув мене в гостьову спальню.

- Так, мене цікавить чи зайняв хтось моє місце в ліжку з тобою!

Заявив він, схрещуючи руки на грудях. Ти подивися який Отелло знайшовся!

- Кумедно, хіба тебе не повинна хвилювати та, що зайняла моє місце?

- Що? Про кого ти говориш?

Я ледь не розсміялася йому в обличчя. Він що вирішив із мене дурепу зробити?

- Хочеш сказати, ти вже пів року не спиш із жінками? Я повинна в це повірити? А на твої дзвінки напевно відповідає хатня робітниця, чи не так?

- По-перше, коли ти була вагітна Іванкою, ми й довше утримувалися, а я між іншим тоді був вісімнадцятирічним йолопом. 

- Тоді ми були з тобою в шлюбі, а зараз ти вільний від будь-яких зобов'язань. Тож не порівнюй!

- Не говори дурниць. Я навіть подумки тебе колишньою не називаю.

Обурення на обличчі Сергія було щирим і я остаточно розгубилася.

- Але... я не розумію.

- По-друге, на твій дзвінок відповіла Зоя, донька нашого тренера. Не знаю чи говорив тобі, але вона психолог. Спортивний, не сімейний, але я їй цілком довіряю. Останнім часом ми з нею часто розмовляємо про наш із тобою шлюб. Зоя хоче запросити тебе на сеанс. Спільний, зі мною. Що скажеш?

Кілька секунд я просто перетравлювала почуте. Не вірячи і радіючи одночасно.

- Ти впевнений? Ти справді хочеш вирішити наші проблеми?

- Так. - твердо відповів Сергій. 

І ця його впевненість немов теплий плед огорнула мене. В одну мить я раптом стала слабкою жінкою, якій не потрібно нічого вирішувати і можна довіритися своєму чоловікові.

Боже мій, яка ж це розкіш дозволити собі відпустити все і просто бути відомою.

- Але чому коли я запропонувала, ти мені відмовив? Чути навіть нічого не хотів про сімейну психотерапію?

Навіть мені самій мій голос здавався розгубленим.

Сергій підійшов ближче і взявши мене за руку, дивлячись мені в очі, став відповідати:

- Не був готовий, вважав, що все налагодиться і так. Не вірив взагалі що ми з тобою заговоримо про розлучення. - немов клятву перед вівтарем прочитав.

Мені теж захотілося відкритися перед ним. Розповідь усе, як є, не приховуючи, не хвалькуючи.

- Ти віддалився від мене, від дітей. Я почувалася такою самотньою. Усі побутові справи були на мені, я не справлялася. Мені потрібне було чоловіче плече. Мені важливі були розмови з тобою вечорами, як раніше, пам'ятаєш?

- Пам'ятаю, пробач мені за все, мила. Я не знаю, що зі мною відбувалося. Я так вимотувався на полі, що, приходячи в номер, просто валився в ліжко і лежав. Мене нудило від людей, розмов, я шукав тиші та спокою. Я не знаю чому, але мене дратували навіть найближчі - ти з дітьми. Кілька місяців я працював над цими нападами апатії і зараз ...

Я дозволила йому обійняти мене і притягнути до себе. Як же тепло і спокійно мені було в його руках. 

Раптово двері в нашу кімнату відчинилися і на порозі опинилися діти.

- Ось бачиш! А ти казала, що Святого Миколая немає! Що це всі батьки нам подарунки дарують.

- Оце так! Мамо, тату, ви знову разом?

- Так, - відповів Сергій, міцніше притискаючи мене до себе, а я лише посміхнулася.

- Бабуся, дідусь! 

Матвій понісся на перший поверх до наших, поспішаючи повідомити радісну новину. 

- Наступного разу замовлю в листі песика, якщо він справді є. - пробурчала під ніс Іванка і тихо зачинила за собою двері.

- Ти не пошкодуєш, Олено. - пообіцяв мені чоловік, притягуючи до себе для поцілунку.

А мені хотілося себе вщипнути, збулося все, що я навіть боялася загадати. Чи не це різдвяне диво?

Кінець