Ніч поволі добігала кінця, а разом із нею підійшла до завершення й наша відверта розмова. Коли перші відблиски ранку торкнулись облич, поїзд почав сповільнюватися. — Ми прибули, — тихо промовила я, спостерігаючи за пейзажами, що невблаганно зникали за вікном. Вокзал стрімко насувався своєю величчю, а ранкова прохолода туманною димкою стелилась довкола. — Мабуть, наша

Всім нам відома фраза "Почну з понеділка". От і героїня цієї короткої оповіді виросла в родині, де все і завжди відкладали на потім і хлопця зустріла такого самого. Та, як і у всіх історіях, є але. Аби дізнатись яке - прочитайте мій твір.

Це все із самого початку було однієї великою помилкою. Його світ був сповнений розваг, веселощів і розпусти; очікувати від такої людини клятв у вічному коханні означало брехати самому собі. Віддати своє серце тому, хто готовий розбити його на тисячі друзок при першій-ліпшій нагоді – те ж саме, що встромити меч у свої груди. Плекати у собі почуття до нього небезпечно.

Головний герой Макс Зінгер – досвідчений юрист. Негаразди на роботі та дзвінок давнього приятеля спонукають його різко змінити плани і вирушити на невеликий острів святої Ніни, який оточує Тихий океан. Незважаючи на жовтень, дощі та велику вологість, герой знаходить тут своє умиротворення, але радість триває недовго. Макса Зінгера чекають великі неприємності, про які

Бог... чи диявол? Знищення, чи дати шанс? Ганна Морозець... чи... Азад Мунаді?

Кохання – це найпрекрасніше почуття, яке може відчути людина. Але що відбувається, коли воно перетворюється на кайдани, що сковують душу і тіло? Коли замість крил ми отримуємо крилаті в’язниці? Я довго не могла зрозуміти, чому моє життя нагадувало безкінечну зиму. Холод, самотність, постійний страх втратити кохану людину… Я була впевнена, що знайшла своє щастя, але

Я ніколи не думав, що зможу знайти важливу для себе людину. Весь час перебуваючи сам на сам, я встиг звикнути до цього і почуватися спокійно. Але ця зустріч... Ця зустріч змінила багато чого. Її спокійне, непримітне життя і моє, сповнене американськими гірками на кожному кроці - не сумісні, але і вони змогли переплестись. Напевно... " … я все ще за нею наглядаю

- Пам'ятаєш нашу обіцянку? - Що? Яку обіцянку? - Ну, ту. Той контракт на клаптику паперу... що залишився після нашої ночі. - Аааа, ту обіцінку... пам'ятаю. – І тут він розуміє, що саме я від нього хочу. Здаєтсья, очі його готові були полізти налоба від шоку. - Стривай. Ти хочеш...? - Так, я хочу вийти за тебе. Ти самотній, я вже теж... - А твій наречений знає про те,

Це казка про дружбу котика і песика

Насправді сумно, що є привід писати такі вірші. Буду вдячна, якщо залишите в коментарях свою думку про нього.