Міленко Ергович - Історії про людей і тварин, Міленко Ергович

Пропонована книга оповідань — це літературна рефлексія на тему балканських конфліктів кінця XX ст., а також повоєнного життя. Міленко Єрґович, визнаний майстер стилю, тонко оперує побутовими реаліями, які під його пером перетворюються у потужні символи.

Міленко Єрґович

Історії про людей і тварин

УДК 82-3=030.163.42

ББК 84-4 : 83.3 (4 Хор=Укр)

Є 69

Перекладено за виданням:

Miljenko Jergović. Sarajevski Marlboro. — Sarajevo: Šahinpašić, 2008

Miljenko Jergović. Mačka čovjek pas. — Beograd: Rende, 2012

Переклад: Катерина Калитко

Редактор: Лесь Белей

Коректор: Марія Волощак

Дизайн і верстка: Ірина Мамаєва

Фото на обкладинці: Емір Вражаліца

Єргович М.

Є 69 Історії про людей і тварин (сучасна проза, пер. з хорватської) — К.: Темпора, 2013. — 304 с.

ISBN 978-617-569-170-0

© Miljenko Jergović, 2013

© Темпора, 2013

УДК 82-3 = 030.163.42

ББК 84-4 : 83.3 (4 Хор = Укр)

ISBN 978-617-569-170-0

Сараєвські «Мальборо»

I. Неминуча деталь біографії

Екскурсія

Голові місце на подушці, все інше — чистий жах. Та м'яка твоя опора втікає, сонний світ розвиднюється, скронею вдаряєшся об гостре мамине плече, розплющуєш одне око і бачиш, як танцюють автобусні сходи в тебе під ногами, і оптична ілюзія простих геометричних фігур знову повертає тебе у сон. Будить несподіване відчуття нудоти у шлунку, ти в автобусі, оточений службовцями Департаменту громадських рахунків, які вирушили на екскурсію до Яйце[1]. Ніхто не везе дітей, окрім твоєї матері; мусиш побачити водоспади, строго постановила вона, і байдуже, що ти зараз вивернеш свої кишки, а в голові каламутне болото, з якого ніколи не постане кришталевий водоспад. Товсте автобусне скло розмірено деренчить, за ним змінюються картинки, що лише пізніше, за десять років, може, перетворяться на знайомі краєвиди великої батьківщини, про яку із гіперболізованим захопленням говорять знайомим з інших країн та батьківщин.

Дощовий день, під мостами тече повноводна Босна, і жодна обставина не сприяє екскурсіям. Службовці середнього віку весело базікають і задивляються на русявих секретарок, що у великих пляжних сумках везуть смажених курчат, косметику та гребінці, пачки знеболювального, крем для засмаги й оті дрібні жіночі штучки, про які ти значно пізніше довідаєшся, що використовуються вони лише раз на місяць, але той раз завжди припадає на екскурсію або на якесь свято.

Дивишся на «Фічо»[2], що обганяє автобус; у ньому четверо молодиків. Зверху схожі на четвірку веселих гномів, яким цей дощ дуже до шмиги. Женуться крізь сяючий мокрий світ за кожним, кого зустрінуть, і здається тобі, що більше ніхто з автобуса на них не дивиться. Люди зайняті важливішими справами; посеред тижня дістали вихідний, і тепер його треба використати як слід. Підтоптаний Джемо везе військову флягу, яку пропонує всім навколо, жартома простягає й тобі. Думаєш, що всередині вода, але тебе відштовхує різкий запах рідини, якою медсестра протирає плече перед уколом. У цю мить шлунок твій не витримує, сидіння попереду заливає гірка жовтувата суміш, яка ще довго дратуватиме своїм в'язким запахом.

Автобус гальмує і зупиняється посеред дороги. Водій виходить, а за ним і всі пасажири. Мати пропонує тобі залишитися, але ти не хочеш бути сам в автобусі. Наближаєшся до натовпу, плутаєшся в усіх під ногами й нарешті бачиш повністю зім'ятий «Фічо», з якого стирчить рука. Мама долонею затуляє тобі очі, нічого не бачиш, аж доки тебе садовлять назад в автобусне крісло. Бліді туристи заходять за тобою, ніхто не каже ні слова, тільки одна з трьох русявок зауважує, що «це» зіпсувало нам екскурсію. Що — це? Не питаєш, бо знаєш: усі вважатимуть, буцім питаєш дурниці. Люди у «Фічо» мертві, але, здається, це не вразило тільки тебе. Ніхто їх не знав, то чого зараз тужити? Джемо починає розповідати про аварії, які сам пережив і про які лише чув. Тобі здається, що кожна подорож, якщо Джемо говорить правду, закінчується у зім'ятому «Фічо». Тобі не здається страшним, що й твій автобус може спричинити чиєсь пополотніння, що чиясь мати відвертатиме погляд своєї дитини від твоєї руки. Ситуація навіть певним чином приваблива. Не знаєш точно, чому, але тобі видається, що добре бути в центрі такої уваги. Тебе більше не нудить, напинається висулька в трусиках, блаженство розливається по жилах. Мучиш маму питаннями, матляєш ногами, просиш у Джемо фляжку, смішиш товариство, ти в центрі уваги, і так тобі добре, ніби ти загинув.

Яйце складене з великих кубиків «Леґо». Чиясь велика рука поскладала їх, ніби за схемою. Ніщо не здається справжнім, окрім водоспаду. Він великий і страшний. Екскурсія минає на літній терасі ресторанчика. Джемо розповідає історію про дівчину, що через хлопця стрибнула з водоспаду. Коли він почув про це, стрибнув теж. Але дівчина не загинула, наступного дня з'явилася в місті. Розпитувала, де її хлопець, і люди сказали, що він стрибнув за нею. Згорьована, вона стрибнула ще раз. Ніхто, крім тебе, не вірив Джемо. Ти питав, чи хлопець після стрибка часом не з'явився у місті живий. Не з'явився. Отакої, тепер тобі було геть незрозуміло, як жінка, а жінки ж слабші за чоловіків, могла вижити після першого стрибка, а йому жодного разу не вдалося. Ти запропонував Джемо стрибнути, щоб побачити, хто із вас виживе. Той не схотів.

Зате сказав, що під Яйцем є підземні ходи, з яких, якщо туди потрапиш, вже не знайдеш виходу. Туди кидають хлопчиків, які курять у шкільному туалеті. Це нажахало тебе. Ти ніколи не курив, але хтось же міг подумати, що курив, і кинути тебе в підземелля. Страхітливо було б ціле життя блукати у мороці.

Ви пішли до якоїсь зали з фотографіями героїв. Товариш Тіто саме тут створив Югославію. Ти запитав, чи товариш Тіто створив також і Яйце. Джемо відповів, що ні, але ніби й так. Цього ти не зрозумів. На твою думку, товариш Тіто єдиний був достатньо великий, щоб поскладати кубики «Леґо» над водоспадом. Оте Джемине «ні, але так» різко смердить, як і його фляжка.

У ресторанчику всі разом їли. Ти їв шашлик, але при поверненні, у тому ж таки автобусі, виблював його. Попри те, добре було його їсти.

Надворі вже була ніч, вас не обганяв жоден «Фічо», ви жодного разу не зупинилися і ніхто не загинув. Джемо більше не розповідав про аварії. Розповідав щось інше, і воно, певно, знову було неправдою. Або було правдою лише на мить, за секунду до того, як ви всі разом заплющили