Роман Близнюків - Люк, Роман Близнюків

У салоні було жарко, ніби водій увімкнув обігрівач. Кондиціонера не було, а спроба охолодитися за допомогою нічного повітря, тільки нагнала всередину комарів. Тепер ці кровососи дзижчали під стелею і не давали заснути. Видно, що не мені одному. На задніх сидіннях мікроавтобуса шепотіли два хами, обговорюючи, які запахи змусять водія зупинитися і провітрити салон. Жінка поряд зі мною навіть почервоніла. На передньому ряду мати намагалася приспати дитину, поки не здогадалася її роздягнути, я ж медитував на пітну лисину попереду.  А ще півночі їхати.

Водій попередив, що наразі заїде на стоянку.

– От дідько, ліхтарі не горять, – зауважив він, повертаючи на звичне місце.

На стоянці справді панувала темрява, тільки неподалік якийсь мужик сидів на лавочці і палив.

Ми вийшли на прохолодне повітря і переконалися, що кількість комарів приблизно однакова. І ліхтарі машини їх мало приваблюють, їм хотілося свіжої крові Водій пішов у кущі, а два хами порадившись, вирішили стрільнути цигарку у мужика. Але не встигли.

– А-а-а-А. А-а-а-А, – розірвав нічну тишу крик з того боку.

– Здається, він все-таки упав у люк.

– Який ще люк поруч із лавкою? – не повірив лисий. – Та ще й відкритий?

– Я його одразу помітив, коли ми проїжджали. Навіть подумав, чи він не впаде туди.

Несамовиті крики не припинялися. Ми кинулися йому на допомогу. Я спробував посвітити ліхтариком усередину. Та нікого не побачив.

– Агов, мужик, не кричи, ми тут, – один із хамів присвітив з іншого боку.

– Боляче, – одразу долинуло з люка.

– Я його бачу, он там його черевик, – другий хам показував кудись вглиб. І справді, люк виявився не колодязного типу, а тунельного.

– Як він так упав?

Дійсно, крім тремтячого черевика нічого не було видно.

– Допоможіть. Здається, зламав.

– Що зламав? Хто? – до нас підбіг наш водій.

– Спина, – простогнали з люка. І знову періодичні крики заповнили округу.

– Я залізу, подивлюся, – рішуче заявив водій, хапаючись за верхню скобу. – А ви зателефонуйте до швидкої.

– Вже, – озвалася матуся, загнавши сина назад у салон. – Зв'язку немає.

– Гаразд, спробуємо своїми силами.

– Кажуть, людей із поламаною спиною не можна чіпати, – відгукнулася жінка, що сиділа поряд зі мною. Вона взагалі не підходила, тільки стояла осторонь, нервово смикала рукав сукні і морщилася від криків.

– Ви що, пропонуєте його так до ранку залишити? – дорікнув її лисий.

– Боляче, – пролунало з люка.

– Він так страшно кричить, що мені не по собі.

Ми всі дружно подивилися на не співчутливу жінку.

– А-а, – коротко скрикнув водій і замовк.

– А-а-а-А, – заволали з люка вдвічі сильніше, – допоможіть, важко дихати.

– Що трапилося? – я знову присвітив ліхтариком, але водія навіть не побачив.

– Скоба відірвалася і він упав, – схвильовано відповів лисий.

– І покотився, там мабуть якийсь схил.

– Водій, схоже, прямо на нього впав.

– Він хоч живий? Гей там? Що із водієм? Чорт я навіть його імені не знаю.

– Боляче, – почули ми черговий стогін.

– Нічого не видно. Потрібна мотузка.

– Там у багажнику має бути.

– Давайте, я принесу, – хотілося, якнайшвидше його витягти, щоб він заткнувся. Аж надто дико кричав, і подивитися, що там із водієм треба. Я добре пам’ятав, куди він клав буксирну мотузку, то ж не довелося довго шукати.

Поки я копався в багажнику, почулися три короткі викрики і все раптово стихло. А коли обернувся, місцевість потопала у темряві, ліхтарики та мобільні згасли. Тремтячою рукою посвітив на те місце, але поруч з люком вже нікого не було.

А через мить десь вдалині темряву прорізав новий крик, сповнений болю, відчаю та бажанням допомоги.

Кінець