Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

«Все, що в житті людині треба…»
Все, що в житті людині треба, З народження у неї є. Повітря, квіти, сонце, небо… І в кожного воно своє. Не запозичені, а власні Земля, дерева і… пісні. Й такі невимовно прекрасні Ці дні і ночі весняні. Кому й чого ж не вистачає, Кому земля ця вже мала? І де ті люди виростають, Що мають стільки пихи й зла? Ті, що ділить готові й небо, Бо статки їхні ще малі? Хоча нам всім так мало треба — Лиш мир і спокій на землі… «О, мрійники про день без потрясінь…»
О, мрійники про день без потрясінь! В бажанні цім ми майже всі єдині. Хоч в потрясіннях десь віків вже сім Ми живемо… Від іга і донині. Невже і справді скоро прийде час, І спокій в Україні запанує? Говорять, що Всевишній любить нас, Чому ж він спокій нам не подарує? Чим перед ним так завинили ми, Що він наш гріх простити нам не може? Потрошку ми виходим із пітьми І, сподіваюсь, Він все ж допоможе. «Пандемія психозу суспільство вже косить…»
Пандемія психозу суспільство вже косить. Що не день, то щільнішають хворих ряди. Кожен з хворих у пазусі камінь вже носить, Щоб покласти в фундамент страшної біди. Не піддайтеся, друзі, психічній задусі, Що початок бере свій з образливих слів. Попри все, хтось «притомним» залишитись мусить, Бо… з акації лист досі не відлетів. Волонтерам присвячується…
Про вас, про тих, жива у кому совість Й хто сам живе за покликом душі, Правдиву не одну напишуть повість, Складатимуть поеми і вірші. Ви – потяг, який напрям завжди має Й ніколи не збивається з путі, Потужний рух, той, що