Лаванда Різ - Зграя, Лаванда Різ

- Ага. Марафонці, - киваючи, усміхається Тім. - Раз вже так, принесіть в добавок до пирога моїй нареченій ще й какао, чув, воно корисно для нервової системи.

Ось як. Нареченій значить! Я бгаю серветку і кидаю її в Тіма, він вдало відбиває, хлопці ржуть, настрій у всіх трохи піднявся.

Коли приносять їжу, голова злегка паморочиться від запахів, ми накидаємося на неї, давлячись і захлинаючись слиною. Що-що, а апетит у вульфенів завжди відмінний.

- Чим будеш розплачуватися? - обсмоктуючи курячу ніжку, питаю між справою.

- А хіба йому потрібно? - сміючись, заявляє Дені. - Тім, це наш віп статус!

Я вже готова обуритися, але Тім мене випереджає:

- Спокійно, крихітко, у мене є гроші на картці. Я не якийсь там жебрак. Я чесно заробляю.

Мені звичайно соромно і я здивована. Раніше мені навіть в голову не приходило запитати, чим він займається в звичайному житті, прикидаючись людиною. З цим несподівано спалахнувшим зв'язком мені було все одно механік він або наркодилер, головне, що істинно обраний, для моєї суті цього було достатньо. А тепер виявляється, що у нього є професія, а у мене лише шкільна освіта, через своє бродяжництво я навіть до коледжу не захотіла поступати. Знову відчуваю себе нікчемною. Саме те, для лідера зграї.

- І яким же чином ти заробляєш? – мій голос чомусь навіть охрип.

- Радий, що ми починаємо пізнавати один одного, - підсмикує мене  Тім. - IT технології, я пишу програми захисту від кібератак. Вибач, але у тебе на обличчі написано «ух ти, мало того, що він сексуальний, так він ще й розумний!»

- І нахаба, яких пошукати. Чемпіон серед виразок, - додаю я.

- Так, я такий один.

- З цим, мабуть, погоджуся, - ми переглядаємось, обмінюючись дразливими поглядами.

- Одне задоволення за вами спостерігати, - вставляє Кіт. - Ви ж в курсі, що пахнете бажанням?

- Це він! Це вона! - в один голос вимовляємо ми з Тімом, звеселяючи інших ще більше.

Я нарешті наїлася, залишивши місце для десерту, і мені приносять мій пиріг, але їсти цю красу під жадібними поглядами дюжини вульфенів  просто неможливо, але я все одно дражнюся і наминаю зі смаком. У підсумку, Самір, що сидить до мене ближче всіх, починає тягнутися своєю виделкою до мого останнього шматочка. Легенько б'ю його по руці. Продовжують дуріти, і я їм це дозволяю. Ми молоді, ми відчайдушні, що нам ще залишається - тільки сміятися небезпеці в очі.

- Ти що не зрозумів - це тільки для дівчаток! Це моє! …Гаразд, жартую, можеш пригощатися, поки я відлучуся.

Тім піднімається разом зі мною.

- Милий, в туалеті я впораюся як-небудь і без тебе.

Але хоч ти альфа, хоч англійська королева, якщо цей бета собі щось задумав ніякий авторитет йому не перешкода. Власно обіймає мене за талію, захоплюючи в сторону туалетної кімнати.

- У цих місцях трапляються маленькі пікантні пригоди, але шкода часу у нас не багато, так що просто буду твоїм ескортом.

- Ого, та у тебе виявляється багате на пригоди минуле, - моя іронія звучить ревниво.

- Ну, хлопець я помітний, щедрий, довгоногі пригоди мені проходу не давали.

- Ти мене навмисне злиш?! - з мене виривається рик, а це значить, що контролюю я себе не дуже.

Тім сміється. Що ж, його справедливі мстиві укуси досягають мети. Еріка він мені не скоро забуде. Я повелася, як дурепа. Чому градус наших з ним відносин такий високий? Буквально обпікає кожен погляд, чіпляє тон, кожному слову надається особливе значення. Він центр всесвіту, для мене, а я для нього.

Мене не повинно бентежити, що він слухає за дверима, адже справляти нужду це так природно, але мене бентежить його присутність, і в той же час він необхідний. З Еріком таких проблем не виникало. Чорт, що відбувається зі мною таке?

Виходжу з кабінки, але Тім мені навіть рук не дає помити.

- Швидко! Біжимо через кухню!!!

Я чую звуки бійки. Там залишилися мої вовки і я розрізняю їхні  розлючені голоси, що переходять в гарчання, звуки розбитого посуду, падаючі меблі, крики людей. Але Тім впевнено тягне мене до запасного виходу.

- Потрібно повернутися і витягнути їх звідти! Тім! Ми не можемо їх кинути і втекти ось так! - кричу я, впираючись.

- Ми нікого не кинемо. Я повернуся туди і в усьому розберуся. А ти йди до машини! Забирайся в фуру і чекай мене! - різкий, рішучий, бета командувач мені не подобається. Але господи, який же він сильний, чому я така слабка перед ним?!

Дивно, що на вулиці нас вже чекають п'ятеро наших хлопців. Значить, поки семеро махають кулаками в кафе, ці стоять і спокійно чекають вказівок ... бети!

- Доведіть її до фури і охороняйте! Будьте уважні. Якщо щось піде не так і загроза буде занадто близько, їдьте не чекаючи. Ми вас наженемо! - швидко віддавши наказ і передавши мене в руки Максиміліана, Тім кинувся до кафе. І я нарешті знялася з гальм, вставши як укопана.

- Ніколь, в машині буде безпечніше. Тім сам все залагодить, - мене наполегливо штурляюсь убік дороги.