Олександра Малінкова - Будинок не для щастя, Олександра Малінкова

ГЛАВА 7

     Аліна.

     Хтось з Вас колись діяв імпульсивно? Ну так, щоб зі сходом сонця жалкувати про свій вчинок? Напевно я все ж таки належу до таких людей. Розумію, що вчора повелася наче маленьке та шкодливе дівча-підліток. Ну дійсно, це ж треба було придумати таке…

     Але пізно жалкувати. Вибачатися перед сусідом, о це вже точно “ні”!

    Головне, щоб бурхлива фантазія і рученята, які одразу беруться втілювати у життя задумане ще чого бодай гіршого не вчинили!

    Пригрівшись під променями ласкавого ранкового сонця на літньому майданчику кафе, почала кивати носом. Треба рухатися, а то так і заснути не довго. Боронь Боже ще попасти на хазяїна, так і вилетіти звідси не довго. А я вже почала звикати. 

- Ранкові години на вихідних напевно самі спокійні. - Промовила Марічка і всілася поряд зі мною. - Не багато охочих поспішають залишати теплі ліжка, навіть заради кави нашого баристи! - Дівчина посміхнулася.

- Я  теж не лишила б! - Погодилася з нею і спробувала змусити себе не позіхати.

- Не виспалася? - Запитала моя колега. Невже так кепсько виглядаю?

- Трішки! 

- Ох, як я тебе розумію, з моїм шибеником… Але ж ти наче живеш сама? 

- Так сама! 

- Як я тобі по доброму заздрю, - мрійливо з придихом відповіла Марічка, - як офігєнно повечеряти в тиші і коли ти цього хочеш, прийняти ванну коли ніхто не скиглить під дверима, поласувати цукеркою - цілою!

- Напевно. - Знезала плечима. 

     Мабуть кожен з нас подумав в цей момент про своє - жіноче. Вона про тишу і спокій… Я про те, якими самотніми бувають вечори, і те що навіть сама смачна цукерка чи вечеря не здатні замінити людського тепла і обіймів. 

- Та тиша в моєму випадку - відносне поняття. - Не знаю, навіщо вирішила поскаржитися на “бороданя”, може щоб колега зрозуміла, що все в цьому житті далеке від “ідеалу”. Ну такого, щоб зовсім було так як ти хочеш у цей момент.

- Хіба в тебе теж сусіди грають на тромбоні, як наші!? - Розсміялася Марічка.

- Ні, але маю “чудового” сусіда, який не гребує грати на моїх нервах! - Посміхнулася у відповідь.

- Як цікаво! - Очі у молодої жінки одразу загорілися. 

- Нічого цікавого, - зітхнула, - бородатий цинік, який до того ж любить влаштовувати гучні вечірки. 

- Шкода! - Щиро зітхнула моя нова коліжанка. 

- А будинок хоч гарний? 

- Нічого такий, лише один недолік - труба у ванній кімнаті. Тож привіт життя у тазку. 

- Ну з цим, припустимо, можу допомогти, - вона підірвалася з місця, а повернулася хвилин через п’ять тримаючи в руках трішки пошарпану візетівку. 

- Ось! Знайомий мого чоловіка! На всі руки майстер! - Переможно вигукнула вона.

     Може й дійсно, не все так погано і життя крок за кроком починає налагоджуватися? Сонечко світить, пташки щебечуть…

    Мене навіть відпустили на декілька годин раніше з роботи бо у неділю ввечері бажаючих закинутися міцною кавою було мінімум, тож Марічка на пару з баристою спровадили мене додому відіспатися. 

   Обережно прослизнула у двір своєї домівки. Неочікувана тиша! Від слова зовсім! Навіть коти зрозуміли, що “ловити” їм тут більше нічого і розповзлися по попереднім місцям дислокації. 

    А якщо скористатися доки нікого немає і спробувати літній душ на подвір'ї й хоча б раз вимитися як слід? Як Вам такий екстрим? Заманливо?

    Швидко поставила ємність з водою на плитку. Зібрала волосся, переодягнулася в домашній халат. 

    Головне не повиснути на драбині коли виливатиму теплу воду  в резервуар, так як ті “нещасні” з тік-току, зачепившись штанями чи трусами. Вирішила що останні взагалі для слабаків… Благо халатик довгий тож моя п’ята точка гарненько прикрита.

    Коли наблизилася ближче до літнього душу, зрозуміла, що напевно я погарячкувала. Драбина по якій я геройськи почала збиратися нагору “привітно” поскрипувала від кожного руху, як коліно у моєї покійної бабці. А сама конструкція душу виявилася досить застарілою і пошарпаною. Але щоб відмовитися від цієї ідеї треба мати “гальма”, а звідки вони в мене? 

    Та як не дивно, але в мене таки вийшло! Не лише здертися нагору, а й повернутися на землю. Аж тіло ще трішки тремтить, а адреналін погнав кров і у скронях запульсувало. 

    “Ну все! Найскладніший етап пройшла!”, - подумала я і ой як даремно.

    Навіть підставила обличчя під теплі струмені води, та щойно відкрутила кран, як вода линула щосили на мене, а чотири стіни з фанери склалися наче будиночок з карт, благо хоч по голові нічого не прилетіло. Як же ж! І це “чудовий літній душ”. Ще одна байка з вуст горе-рієлторки…

- Кабінку слід полагодити! Все ніяк руки не доходять! - Вигукує сусід-здоровань десь зовсім поряд зі мною. Цей голос не сплутаю ні з чиїм. 

     Ну ось, дівчино, помилася! Так, звісно, набагато ліпше! Засвітити голу дупу - НАШЕ ВСЕ! І що ти там нафантазувала, що ось-ось все має налагодитися? Хто знає де видають премію "Невдаха року"? Чергу ще є сенс займати?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍