Олександра Малінкова - Будинок не для щастя, Олександра Малінкова

ГЛАВА 6

     Арт.

     Пухнастик Дюк і не думав вшиватися, навіть після того як від валеріани не лишилося й сліду, все ще влаштовував задоволені покатушки по траві що біля  мого порогу. 

     Ви мене запитаєте, звідки така впевненість що саме принадило це “котяче кодло”, та камон, як саме діє ця настоянка на чотирилапих якось вже можу розрізнити. Щось на кшталт алкогольного сп'яніння. Оце в них паті-гулянка була цієї ночі. Можна і позаздрити! Принаймні волали на всю горлянку знатно!

     Ну що ж пані “рожева піжама” отже Ви своїм вчинком оголосили війну? Мила зовнішність може бути оманливою! Справді! І на що тільки сподівався? Наче п’ять років з колишньою нічогісінько не навчили? Здається, вже можна і вивчити, як ніжна та мила дівчина розганяється до норовливого стерва за 30 секунд. 

    Закинувшись міцною кавою вирішив цей день провести з користю. Відправився спочатку в спортзал де добряче натягався “заліза”, а потім на об'єкт будівництва власного СТО. Цих Равшан Джамшутовичів (будівельників) треба інколи контролювати, якщо хочу щоб вони лажали трішки менше середнього. Після моєї появи продуктивність праці різко потроїлася, так дивись за декілька місяців і відляпаються…

    Потім зустрівся з хлопцями в кафе. Ні не в тому самому!..

    Друзі “підтягнулися” досить швидко. І всі вони виглядали набагато краще за мене. Навіть інтелігент і поціновувач жіночих принад Серьога, який ще вчора збирався їхати по дівчатам. 

- Щось ти бро виглядаєш, ем… - Сергій зам’явся.  

    Ну кажи вже, чого соромишся, вивали на мене всю правду матку, Вам же коти всього району вночі серенади не співали. Можете й позловтішатися! 

   Потиснув руки друзям і зручно вмостився на диванчику в очікуванні свого замовлення у вигляді соковитого біфштексі. Ммм, аж слина вже виділяється, як у тої собаки Павлова. Тільки зараз усвідомив наскільки сильно зголоднів. 

- Я вчора з такою кралечкою замутив, - почав свою розповідь Роман, - і вона вихвалялася, що має гарненьких подружок. 

- Ти на свою “кралю Галю” на тверезу дивився? - Перепитав я. - Може слід їм хоч обличчя ліхтариком підсвічувати, щоб потім бабку не шукати, переляк відшептувати. 

- От вмієш ти все спаскудити! - Роман звів темні брови на переніссі, й прилизав долонею неслухняну темну гриву на голові.

     Ех і друзяки мені дісталися. Веселі гульвіси-посіпаки. Якими були, такими й лишилися. Навіть Сергій зі своїм вченим ступенем не поспішав відставати. 

- Заздри мовчки! - Зле відповів товариш. - І продовжуй ганяти в …

- Звідки ти знаєш! - Макс плеснув Романа по плечеві, може наш Арт тишком-нишком вже “обходить” сусідку.

- Обхожу! - Не втримався. - Десятою дорогою.

- А що так? - Протягнув Серьога, а Макс навіть окуляри протер, щоб пильніше спостерігати за моєю реакцією. - З вигляду наче нічого така, якщо ліпше розгледіти. 

- Приворотне зілля в ранковій каві не спрацювало! - Спробував підколоти Макс, і навіщо тільки розказав цьому бовдуру де працює сусідка.

- Нічого собі, то виявляється все ж таки щось було! - Припустив Роман, і вони з Серьогою витріщилися на мене.

- Не сприймайте бажане за дійсне! - Роздратовано буркнув я. - А після цієї ночі так точно хочу якнайшвидше позбутися того “дрібного неподобства”.

    І нащо я це бовкнув з опалу бо цими словами лише більше підігрів цікавість приятелів?!

- То було щось чи ні!? Поясни нарешті! - Втомився чекати Сергій.

    От честно, так і не зрозумів, як в такій родині міг народитися хлопчик з простим іменем Сирожа! Не Теоман, Філліп, Арістарх, або хоча б Платон. 

- Та що по його набурмошеному вигляду не видно що “ні”! - Відповів за мене Макс, бо допитливість друзяк досягла точки кипіння. 

- А кава? 

- А каву міс “люба сусідка” ще вчора подала йому в кав'ярні за рогом де віднедавна працює офіціянткою. - От нащо Макс це все вивалив, його хтось просив?

- Ммм, як цікаво, - мрійливо почухав потилицю Роман, - треба якось навідатися в те кафе…

     Що, що, що? Відірвав погляд від свого біфштексу, апетит різко кудись зник.

- Скуштувати каву! - Швидко виправився Ромка. 

     Як же ж, наче кави ніколи не пив! Знаю чим закінчуються ці куштування! 

     А от власне кажучи чому це має мене чіпляти? Лишень бо не у моєму будинку, щоб хоч стогони півночі не слухати…

- Мені теж стало цікаво! - Ще й Сергейка туди ж! 

- Після мене! - Спостерігаючи за моєю реакцією додав Максим.

     Ще не вистачало, щоб до “рожевої піжами” вишикувалася черга з моїх найліпших друзів! Вже слід голосно волати слово “зрада”!?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍