Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Молодіжна проза » Хибні мрії, Ліана Меко 📚 - Українською

Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

67
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Хибні мрії" автора Ліана Меко. Жанр книги: Молодіжна проза.
Книга «Хибні мрії, Ліана Меко» була написана автором - Ліана Меко. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Хибні мрії, Ліана Меко" в соціальних мережах: 
Життя Кіри сповнене планів, цілей та перспективних устремлінь. Вона сильна та впевнена в собі. Але так було не завжди. Нещодавно вона була нещасним, заляканим дівчиськом. І причиною тому був хлопець, про якого тепер вона навіть не згадує. Але що буде, якщо раптом цей хлопець знову з'явиться у її житті? Вона знову перетвориться на боягузливу жалюгідну жертву чи зможе дати відсіч? І чи вистачить їй сил чинити опір своїм власним почуттям?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 136
Перейти на сторінку:
1

Перше тренування у новому навчальному році. Сьогодні буде особливо складно: організм після тривалого літнього відпочинку розслабився, втратив тонус. 

Добре хоч завтра вихідний, не треба вставати та повзти на навчання, навряд чи це буде їй під силу – крепатура замучить.

Кіра прийшла однією з перших, як завжди, відповідальна і пунктуальна, і ось уже десять хвилин підпирала стіну з нудьгуючим виглядом. Зазвичай сповнена ентузіазмом, коли справа стосувалася тренувань, сьогодні нею опанувала лінь. Думки були не тут, вони раз у раз поверталися в дні літнього відпочинку, яскравого сонця, теплої солоної морської води та першої закоханості…

Так-так, з цим звичайно вона запізнилася, в порівнянні зі своїми однолітками, закохатися вперше в сімнадцять було дивно і якось не сучасно. Однак, будучи в підлітковому віці, голова Кіри була зайнята іншими речами. Спочатку закінчити школу з червоним дипломом, коли мама – директор школи, у тебе просто немає іншого вибору, ти маєш відповідати, навіть якщо тобі зовсім не даються точні науки. Потім, закінчивши школу, вступити до ВНЗ на факультет Клінічної психології. Навантаження обіцяли серйозні. Студентів залякували складними іспитами, курсовими, семінарами, науковими проектами та іншими "радощами", що відбудуться наприкінці року.

Звичайно, мама, яка мріяла зробити зі свого чада кандидата психологічних наук, неодноразово натякала, що можна було б і кинути тренування з рукопашного бою «для більш важливої мети». Але Кіра ніколи б і нізащо цього не зробила. Нізащо.

Це був її оплот. Місце, що дало їй душевну силу та впевненість у собі. Те, чого свого часу вона так відчайдушно потребувала. Місце, яке позбавило від страху і дало можливість жити. Дихати на повні груди. Іти, не озираючись довкола, з гордо піднятою головою.

Тренування з рукопашного бою займали більшу частину її життя. Три роки завзятих тренувань, упертого прямування до своєї мети. Найважчим був перший рік. Єдину дівчинку на два десятка хлопців різного віку не могли залишити без уваги: ​​вічні жарти про її нескладну тендітну фігуру, відсутність грудей та інші жіночі особливості. 

Довгий час ніхто не сприймав її всерйоз. Дурні сексистські жарти, насмішкуваті погляди з боку учнів. І повний ігнор із боку тренера. Мало того, що їй довелося кілька разів приходити і просити його взяти Кіру в секцію, відповідь його завжди була одна - "Я дівчаток не треную" і так кривився, ніби вона його просила не тренувати, а як мінімум одружитися з нею. Однак через час він все ж таки погодився. Коли вона попросила вшосте. Мабуть, його підкупила її наполегливість. Кіра була щаслива і думала, що пів справи вже зроблено. Але вона помилялася. Він її не бачив і не помічав, весь час забував її ім'я, ставив у спаринг-тренування з хлопчиками набагато молодше і слабше за неї, всім своїм виглядом показуючи, що вона для нього - тимчасова перешкода, набридлива комаха, яка не варта навіть частки його уваги, та яка дуже скоро зникне і не набридатиме своєю присутністю. Це було прикро і певною мірою принизливо. Тренування були малоефективними. Так, вона викладалася на повну, на фізпідготовці вправи робила нарівні з хлопчиками, але техніка завдання ударів і захистів практично не розвивалася, ніхто не коригував її помилки, не поправляв, не спрямовував. Фізично вона міцніла з кожним тренуванням, але ж вона сюди прийшла не заради фізкультури. Несправедливість цього відношення обурювала і позбавляла впевненості у своїх силах. Вона, неначе привид: прийшла – пішла, і нікому немає до неї діла. Може, вона даремно втрачає час? Руки опускалися. Проте вибору у неї все одно не було. Іншої секції єдиноборств у місті не малося, а вони були так відчайдушно потрібні. Тому, взявши себе в руки, вона намірилася йти наміченим шляхом, наполегливо і безперервно, стільки, скільки потрібно.

Її положення почало змінюватися місяців через вісім з її приходу. У секцію заявилася нова дівчина, років шістнадцяти на вигляд, досить приваблива та симпатична. Прийшла на початку тренування, підійшла до тренера та попросила взяти її до секції. Тренер скривився, як завжди, коли справа стосувалася дівчат. Але раптом глянув на Кіру довгим таким поглядом, насупився, зображуючи активну роботу думки, і махнув рукою, погоджуючись, мовляв, давай валяй, однієї більше однієї менше, чого тут, порушивши один раз свої принципи, порушиш і ще.

Дівчину звали Альона, і ціль її приходу сюди залишалася Кірі незрозумілою. Спочатку вона навіть зраділа, вирішивши, що дівчатка подружаться такою собі спортивною дружбою, адже їх об'єднує спільний інтерес. Однак у Альони, як виявилося, були свої цілі. Кіра її не цікавила, як і спорт у принципі. Приходячи на тренування, вона займалася напівсили, і тільки те й робила, що поглядала на старших хлопців із групи, немов скануючи їх на предмет найбільш підходящих для неї якостей, адже одному з них мало пощастити стати її обранцем. І тільки мета її була досягнута, об'єкт обраний і зачарований, як Альону ніби вітром здуло, більше її не бачили.

 Дивна річ, але після цієї історії до Кіри ставлення змінилося. Можливо, вона виграла на контрасті з Альоною, можливо, її наполегливість принесла свої плоди, але її помітили. Тренер, нарешті, запам'ятав її ім'я, почав приділяти їй увагу, спочатку зовсім небагато, але з кожним разом все більше. Хлопці дивилися на неї тепер інакше, хай ще не з повагою, але майже як на рівну. Кіра підбадьорилася і стала займатися з подвоєною силою. Коли тренер одного разу похвалив її бекфіст, вона ледь не розплакалася від щастя. Здається, життя налагоджувалося, тренування стали приносити велику насолоду і зайняли в житті величезне таке за важливістю місце. Кіра не пропускала заняття під час хвороби, ні під час критичних днів. Вона ніби одержима йшла до своєї мети, якої, крім неї, не бачив ніхто. Навіть хлопці, які готуються до турнірів, не виявляли такого ентузіазму.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хибні мрії, Ліана Меко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хибні мрії, Ліана Меко"