Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Молодіжна проза » Хибне щастя, Ліана Меко 📚 - Українською

Ліана Меко - Хибне щастя, Ліана Меко

97
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Хибне щастя" автора Ліана Меко. Жанр книги: Молодіжна проза.
Книга «Хибне щастя, Ліана Меко» була написана автором - Ліана Меко. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Хибне щастя, Ліана Меко" в соціальних мережах: 
- Вони заклалися на тебе бо ти ведеш себе занадто легковажно! - Зневажливо кривлячись в мою сторону, заявляє мій колишній однокласник. А його погляд і вираз обличчя безмовно додає "точнісінько як повія, фу". Боже, яка ж він все таки зухвала скотина! Соціопат. Фрик. Справжній засранець. Ненавиджу! Постійно насміхається. Зневажає. Знущається. А потім фліртує. Піклується. Зачаровує. Грає зі мною... В якусь дурну потворну гру без правил та меж. Та негідник ще просто не знає що я - теж непоганий гравець... Третя книга циклу.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 91
Перейти на сторінку:
Глава 1

Ліка.

 

- Ні, ну от ти мені скажи… скажи, що я роблю не так, га? Хіба я поводжусь якось не так? Занадто легковажно? Може, одягаюся, як повія? Що зі мною не так? Чому раптом таке упереджене ставлення? Чим я його заслужила? - Все сильніше розпалювалася я, нервовими кроками міряючи кімнату, поки Олена зі спокоєм Будди, стоячи на колінах, акуратно складала свої незлічені сукні у величезну валізу.

– І взагалі, чому вони вважають нормальним сперечатися на живу людину? Я їм що іграшка? Та ще й таке… Фу… Гидота. - Обурювалася і пирхала я, але Олена продовжувала мовчки укладати речі, лише зрідка підводячи на мене погляд.

- Ну чого ти мовчиш? - Не витримала я, зупинилася і, уперши руки в боки, подивилася на подругу. Мені потрібна була її підтримка, ну чи хоч якийсь відгук. Мені хотілося, щоб вона обурювалася разом зі мною, переконувала мене в тому, що я не заслужила такого відношення. Хіба не так роблять найкращі подруги? Хіба вона не повинна зараз мене заспокоювати, і разом зі мною проклинати всіх у світі чоловіків?

Проте Олена бачила ситуацію інакше.

- Ну… - неквапливо почала подруга, застібаючи змійку валізи і підводячись з колін. - Можливо, тобі й справді треба трохи пригальмувати. - Неголосно і невпевнено видала вона і підняла на мене винуватий погляд.

- Що? - Видихнула я, ще сильніше витріщаючи очі на подругу.

Я так і відчула, як моє обличчя витягується в дурнувато-здивованому вигляді. Я не могла повірити, що вона казала таке. Не могла повірити, що вона могла зайняти позицію не на моїй стороні. Вона ж моя подруга! Вона завжди підтримувала мене. Жодного разу не сказала нічого навіть близько засуджуючого! Навіть не натякнула! А зараз що? Та що відбувається? Все ніби відразу відвернулося від мене.

- Що ти маєш на увазі? - Вирвався з мого горла тонкий писк. Здається, це все, на що я зараз була здатна: мене наче обухом по голові стукнули. Моя подруга мене засуджувала. Як накажете на це реагувати?

Олена зітхнула і, обійнявши мої плечі руками, підштовхнула до дивана, ніби збираючись вести стомлюючу розмову. Усадивши мене, сіла поряд, і, набравши в груди більше повітря, ніби мала намір штовхати довгу мову, почала:

- Мм ... може цей Ваня має рацію? - Піднявши брову, акуратно спитала Олена. Я подивилася на подругу і відкрила рота в німому обуренні. Що-що, вибачте? Ще раз будь ласка. Цей. Ваня. Має рацію??? - Ну ти зі стількими зустрічалася за останній рік, - почала пояснювати Олена, бачачи мій ошелешений вигляд, - скільки їх було? Десять? Дванадцять? Це… по хлопцю на місяць? - Замислившись, насупилась подруга, ніби щойно зробила про мене неприємне відкриття, і я не витримала. Підскочила з дивана, сплеснувши руками.

- Та кому яка різниця, з ким я і коли зустрічаюся! Я не роблю нічого поганого! Усі так роблять! Усі зустрічаються, розважаються чи шукають свою половинку, і нікому немає до цього діла! Це роблять усі! – дзвінким голосом обурилася я. Ух, прорвало. У самої в голові задзвеніло від свого ж крику.

- Ну-у не всі ... - тихо відзначила подруга, і я пирхнула.

- О, ну так. Ти так не робиш. Правильно. Але мені, на жаль, не пощастило так сильно, як тобі. І я не знайшла з першого ж разу свою половинку, свого ідеального Сергійка…

- Ой, та перестань. - Раптом роздратовано махнула на мене рукою Олена і теж встала. - Ти знайшла б свого ідеального, якби дивилася в інший бік. – Тепер уже почала розпалюватись моя вічно спокійна подруга, і я здивовано завмерла, дивлячись на неї. - З ким ти зустрічаєшся? Ти подивися, кого ти обираєш: нахабні, самовпевнені, егоїстичні. Розпещені плейбої. Хіба таким потрібні стосунки? І чому тут дивуватися, що про тебе ходять неприємні чутки? Це ж, напевно, хтось із цих Дім, Вадиків, Саш… і хто там ще був, і наговорив про тебе всякого. Думаєш, вони своїм друзям розповідали, як ви за ручки трималися? Та напевно набрехали з трьох коробів. Для них порядність – незнайоме слово. Ти не дивишся на добрих хлопців. Впритул їх не помічаєш. Ну чого ж тобі не звернути уваги на такого ось… як Данька, наприклад, га? Ходить за тобою по п'ятах, курсові, контрольні за тебе робить.

– Не хочу я Даню. - Оторопіло видала я, але Олена мій коментар пропустила повз вуха, продовжуючи розголошувати.

- Так, тобі нормальні не потрібні. Тобі потрібні круті. Тобі подобається купатися в увазі, в цій популярності, що звалилася на тебе, хіба ні? Тобі подобаються ці емоції, метання. Ти хочеш стосунків як у кіно, а потім дивуєшся, що вони закінчуються за дві години.

- Е-е, - розгублено простягла я, - я про це якось не думала… - Це ж треба, як влучно сказано.

Олена пирхнула.

- Ну звичайно. - Вона закотила очі, і, махнувши на мене рукою, знову плюхнулася на диван.

Я, насупившись, опустилася поряд з нею. Всередині моєї голови залихвацько розкручувалися шестерні. Невже Олена має рацію? Невже я й справді така?..

А яка «така»?

Дурна? Наївна? Легковажна?

  Витримавши невелику паузу, я запитала:

- Чому ти мені раніше цього не казала? Ні разу навіть не натякнула.

Олена зиркнула на мене, знову приймаючи свій звично флегматичний вигляд, і трохи поміркувавши, відповіла:

- Тому що я тебе знаю, знаю, навіщо тобі все це. Але… - Олена запнулась, і скривилася, наче з'їла щось кисле. – Взагалі до цього немає нікому діла, і, крім тебе, це нікого не стосується, і я мовчала поки це не шкодило тобі, але тепер… цей спір їх мерзенний… це щось нездорове. Ці хлопці зробили якісь свої висновки щодо тебе, - так, дурні, такі, на які їм вистачило мізків. Їм захотілося розважитись, пограти. І це мені не подобається. Я не хочу, щоб ти у цьому брала участь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хибне щастя, Ліана Меко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хибне щастя, Ліана Меко"