Аполлінарія Морфеус - Розгублена душа Астрід , Аполлінарія Морфеус

Розділ 7. Гармонія чи зникнення?

Астрід прокинулася вранці, і перше, що вона відчула, — це дивний спокій. Всі попередні ночі її душа була заповнена нескінченними голосами, боротьбою між світлом і темрявою, а тепер була тиша. Це була не просто тиша відсутності звуків, це була тиша, яку вона не могла зрозуміти, але яка вселяла в неї відчуття свободи. Вона не мала жодних намірів йти в бій за добро чи зло, за світло чи темряву. Вона не хотіла боротися з чимось. Вона не прагнула бути героєм, і не прагнула стати ніким.

Все, що вона хотіла зараз — це просто бути. Вона відчула це глибоко всередині, наче вирвалася з пастки, що була накладена на її душу. Вона була готова забути ці нескінченні битви, ці розмови з ангелом і демоном, які втягували її у свої неперервні конфлікти. Вона більше не потребувала цієї боротьби.

Тільки тепер, коли її думки стали чіткішими, Астрід змогла відчути, як змінюється атмосфера навколо неї. Вона не чула голосів ангела і демона, але їх присутність була все ще відчутною. Вони не зникли, але й не втручалися. Вони спостерігали, намагаючись зрозуміти, що вона робить, і що це може означати для їхньої боротьби чи можливо вже союзу між їхніми світами.

Ангел, спостерігаючи за Астрід з невидимих висот, відчував глибоке здивування. Він не міг зрозуміти, чому вона відмовилася від боротьби. Всі ці століття, які він стежив за нею, всі ці роки її страждань — це все було для чогось. Вона була ключем до чогось більшого, до порятунку цього світу. І тепер вона відмовлялася. Вона не хотіла бути частиною цього шляху.

"Чому?" — подумав ангел, його серце наповнювалося сумом. "Ти повинна зрозуміти, що це не лише твоя битва. Ти обрана, щоб принести світло в цей світ."

Але в його розумі з’явилася інша думка, і він відчув, як його присутність змінюється. Вона не повинна була бути рятівником світу. Вона була просто людиною, і це було нормально. Вона мала право на спокій, на мир. І якщо її шлях не полягав у боротьбі, то чому б не дати їй це?

Демон, у свою чергу, відчував гнів, що поступово перетворювався на страх. Він все ще вірив, що лише через деструктивний хаос можна досягти мети. Тільки через руйнування всього світлого, що існує, можна створити новий порядок, нову реальність, вільну від болю і сумнівів. Але коли він спостерігав за Астрід, його гнів ставав менш потужним. Він зрозумів те, що вона вирішила: не бути частиною війни, не бути інструментом досягнення чиїхось амбіцій, навіть якщо це стосувалося б всесвітнього масштабу, а просто побути людиною, принаймні хоча б певний період часу свого життя.

"Ти не маєш права відмовитися від цієї битви," — його думки звучали холодно, але в його словах була невизначеність. "Якщо ти не знищиш цей світ, він знищить тебе."

Але навіть демон не міг не помітити, що щось змінилося в ньому. Він почав розуміти, що його боротьба вже не має сенсу. Він був прив'язаний до цієї людської душі. Його зв’язок із нею був настільки сильний, що навіть його гнів не міг більше задовольняти його. Він почав відчувати безсилля.

Астрід, тим часом, сиділа на підвіконні свого вікна і дивилася на світ за межами свого внутрішнього світу і своїх думок, вона просто спостерігала за тим що відбувається там, за вікном. Вона не прагнула змінити його, вона не прагнула врятувати ні себе, ні всесвіт. Вона просто хотіла бути живою, просто відчувати те, що відчувають люди. Вона хотіла сміятися, плакати, любити, відчувати біль і радість — просто жити, без необхідності постійної боротьби. Вона навіть не хотіла змінювати інших. Вона просто бажала внутрішнього спокою.

Голос ангела і голос демона затихли в її свідомості, не маючи сили нав’язати свою волю. Вони не могли змусити її вибрати сторону, бо її рішення — не вибір між двома полюсами. Її рішення було набагато глибше. Вона не бажала ні знищення, ні спасіння світу. Вона просто не хотіла бути частиною цього циклу безкінечного конфлікту між кимось.

Вони дивились на неї з великою повагою. Їхні серця були переповнені розумінням того, що вони не просто існують через неї. Вони були пов’язані з нею, бо вона була тим місцем, де світло і темрява могли зустрітися і більше не творити війни між своїми світами. І тепер, коли вона відмовилася від цієї боротьби, вони зрозуміли, що їхня сила без неї не має сенсу. Вони не могли продовжувати існувати без цього контакту, без цього зв’язку з людиною,  з її душею.

Астрід відчула це. Вона відчула, як її свідомість потихеньку вивільняється від їхнього впливу. Її тіло було звільнене, а душа — відкрита для нового життя, яке вона більше не відкладала. Вона зрозуміла, що це не кінець, а початок. Вона знову зможе вибирати сама, жити для себе, без тягаря обов’язків чи боротьби. І, навіть якщо ангел і демон зникнуть, це буде її шлях — шлях до гармонії, до простоти бути живою.

І тоді, коли все здавалося вирішеним, коли вона відчула, як її серце нарешті наповнюється легкістю, ангел і демон зрозуміли, що їхня битва більше не має сенсу. Вони не могли змусити Астрід стати тим, чим вона не була готова стати. Вони відчули, що вони більше не є такими, якими були раніше. Їхній зв’язок з нею зник, але разом з ним вони залишали частину себе. І тоді, коли ангел і демон залишили її в спокої, вона знала, що саме ця тиша, цей момент звільнення, став справжнім початком її нового життя.

Тепер вона була вільною. Вільною від світу, що її обмежував, вільною від цих голосів, що її терзали, вільною від боротьби, яку вона не обирала. І цей новий шлях для Астрід був шляхом гармонії, шляхом істинної свободи. Вона мала право жити так, як хоче, і тепер, коли вона знайшла спокій, весь світ став для неї новим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍