Аполлінарія Морфеус - Розгублена душа Астрід , Аполлінарія Морфеус

Розділ 5. Усвідомлення зв'язку

Темрява в кімнаті була настільки глибокою, що здавалось, вона поглинає кожну думку, кожен подих. Астрід сиділа на ліжку, опустивши голову на коліна, а її тіло майже не рухалося. Лише інколи її пальці нервово тремтіли, сплітаючи невиразні візерунки на простирадлі. У її свідомості не було чіткої картини — лише хаос, як хвилі на темному морі, що накочуються одна на одну, поглинаючи її у безкінечний круговерть болю у душі.

Ангел і демон спостерігали за її муками, хоча й знаходились у своєму власному світі, де їхня боротьба продовжувалась. Спочатку вони вважали, що Астрід була лише інструментом їхнього конфлікту, її внутрішній біль — просто результатом того, що вони намагалися розв'язати свої суперечності через її душу. Але чим більше вони спостерігали за її стражданнями, тим більше з'являлося розуміння, що її хаос – це не лише її особиста драма. Це була вища сила, це був відображений хаос всесвіту.

Демон не відривав погляду від Астрід, його внутрішня тінь розтягувалася в її свідомості. «Вона просто повинна зрозуміти, що світ – це безповоротна помилка», – думав він. Його голос не був агресивним, скоріше спокійним і переконливим, бо кожне слово звучало як докір. Він спостерігав, як Астрід спливає в ріках сліз, її розум затуманений від болю і незрозумілих відчуттів.

Але сьогодні щось змінилося. Демон, відчуваючи величезну тяжкість свого впливу на Астрід, зрозумів, що його сила вже не така безперешкодно руйнівна, як раніше. Щось усередині її серця, в глибині її душі, почало змінюватися. Він не міг пояснити цього, але ця зміна відчувалась. В її боротьбі не було лише руйнування — був якийсь потенціал, щось нове, що починало проростати в темряві.

Ангел, що спостерігав за тією ж сценою, відчував болісне тремтіння у своєму власному серці. Він не міг не помітити, як руйнується і сама Астрід, і він сам. Всі його застереження, всі настанови й намагання привнести світло, здавались марними перед величезним океаном її страждань. Він мав рацію, коли казав їй, що вона не одна, але все ж таки не міг зупинити її біль. Астрід залишалася по суті самотньою, світла її душі не вистачало для того, щоб прорвати темряву довкола.

«Я її втрачаю», – думав ангел, дивлячись на її безпомічне обличчя. Він був створений, щоб приносити мир і гармонію, але зараз його присутність викликала лише більше тривоги і біль. Він спробував наблизитись до її душі, проте щораз, коли він намагався доторкнутися до її серця, він стикався з темрявою, яка поглинала його світло і це безжально обпалювало крила самого ангела, ніби пекучий вогонь міг в будь яку мить поглинути ангела і той би зник назавжди згорівши в своїх спробах допомогти Астрід…

Але тоді, в ту хвилину, ангел і демон вперше зрозуміли, що між ними більше немає межі. Вони не просто спостерігали один за одним через призму Астрід. Вони не були окремими сутностями, що існують паралельно. Їхні війни, їхні конфлікти, їхні бажання – все це було частиною того самого хаосу. Якщо Астрід зламається, якщо її серце порветься від болю, якщо її душа візьме кінцеву точку — весь світ, здається, піде за нею.

Демон відчув це першим. Він розумів, що його плани руйнуються, що її страждання не були просто інструментом для досягнення його цілей. Вона стала більше, ніж просто жертвою. Вона була мостом між світами, між його темрявою і ангелом, між їхніми силами, які вже давно не могли взаємодіяти без наслідків.

Ангел, мовчки слухаючи свої думки, також зрозумів: він теж частина цього процесу. Він не просто приносив світло і гармонію. Його світло було не лише безпечним острівцем в океані, а й тією самою енергією, яка здатна змінити весь світ, внутрішній світ Астрід так точно. Але він ніколи не усвідомлював, як сильно його власне світло було пов'язане з тінню, тобто з демоном та його енергією.

«Якщо ми руйнуємо її, ми руйнуємо все», – його думки стали більш ясними, але не менш жахливими. – «Вся наша боротьба тільки поглиблює хаос. Всі ці роки… ми лише розриваємо рівновагу».

Астрід, не знаючи цього, продовжувала боротися. І хоча її біль здавався нескінченним, це не був просто хаос її розуму. Це був відголосок відлуння, що йшов від самих основ всесвіту. Вона була частиною чогось значно більшого, а її душа була полем, де взаємодіяли не лише ангел і демон, а й вся система, що тримала всесвіт у рівновазі. Вони зрозуміли, що їм необхідно знайти компроміс. Не через перемогу одного над іншим, а через пошук гармонії між їхніми силами, їхніми енергіями, їхніми світами, гармонію між світлом та темрявою. Тільки так вони могли зберегти світ. І якщо Астрід зламається, якщо її внутрішній хаос розірве все, то це зруйнує не тільки її, а й їх самих. Вони були більше, ніж опоненти. Вони були єдині в цьому всесвіті, і їхній конфлікт не може продовжуватися без кінця.

Це було неможливо повернути назад. Вони стояли на межі всього, що знали. Якщо Астрід не знайде шлях до миру, якщо вона не навчиться знову любити і жити, тоді і все навколо не зможе віднайти свій баланс. Її душа стала дзеркалом довколишнього світу.

Ангел і демон, зрозумівши свою роль, вперше замовкли. Вони більше не вели боротьбу, не намагалися перемогти один одного. Вони мали зберегти її, бо саме вона була ключем до того, щоб все не зникло в темряві.

Ангел і демон залишались мовчазними спостерігачами. Хоча їхні сили були розділені, їхні погляди перетинались на Астрід, і це було більше, ніж просто спостереження за її муками. Вони не могли більше ігнорувати того, що відбувалося всередині неї. І що більше вони намагались зрозуміти, тим ясніше ставало: вона була не просто інструментом їхньої боротьби, вона була частиною їхніх світів.

Демон відчував, як його власне єство змінюється. Він ніколи не припускав, що його боротьба за руйнування може призвести до того, що він сам почне руйнуватися. Його темрява, яка до того була безмежною і нескінченною, тепер здавалася безсилою перед Астрід. Її страждання та внутрішній хаос були відголосками того, що відбувалося в його серці, і він не міг уникнути відчуття, що її біль — це його біль. Він почав розуміти, що він не може просто знищити її. Її розпад призведе до його власного знищення.

Ангел, з іншого боку, теж зрозумів, що його світло більше не приносить спокою і зцілення. Воно було важким для Астрід, її душа відкидала його, як частину болю, який вона не могла витримати. Спочатку він вірив, що його присутність може допомогти їй знайти шлях до порятунку. Але з кожним днем, з кожним її криком і сльозою, він відчував, що його сила вже не була здатна проникати в її душу. Він не міг більше бути тим світлом, що оберігав її від темряви. Тепер він ставав частиною її страждань.

«Як я міг не побачити цього раніше?» — думав ангел. Він намагався знайти відповідь, розуміючи, що його світло й темрява демона взаємопов'язані, як два полюси однієї сутності. Вони не могли існувати одне без одного. І якщо вони не знайдуть спосіб гармонізувати свої сили, вони знищать не тільки Астрід, а й самі себе і можливо весь світ…

Вони стояли на межі вибору. Боротьба між світлом і темрявою була нескінченною, але вони починали усвідомлювати, що Астрід була ключем. Її внутрішній конфлікт, її страждання стали відображенням того, що відбувалося в їхніх сутностях, що відбувалося між ними. Якщо вона не зможе знайти шлях до гармонії, якщо вона не зможе зрозуміти, що їй не потрібно вибирати між світлом і темрявою, тоді цей світ, цей всесвіт, що був для них такою абстрактною ідеєю, почне руйнуватися.

Астрід, сидячи в темряві своєї кімнати, не могла зрозуміти, чому її болю так багато. Їй не вистачало світла, але вона не могла прийняти темряву. Кожен її крок вперед приводив до нових розчарувань, нових моментів відчаю. Вона вже не знала, як боротися з тими голосами, що терзали її свідомість. Здавалося, що її страждання — це нескінченний процес, який поглинає кожну її думку, кожну мить її життя.

Але щось змінилося. Десь глибоко в її серці з'явилася іскра надії. Це було настільки крихке, що навіть вона не могла зрозуміти, що це. Відчуття, що, можливо, є щось більше, ніж просто боротьба між світлом і темрявою, щось, що може об'єднати ці два полюси і допомогти їй знайти шлях.

Ангел і демон, спостерігаючи за її метаннями, відчули, як їхні серця починають битися в унісон з її болем. Вони більше не могли залишатися осторонь. Вони повинні були діяти. І хоча вони були на різних сторонах боротьби, вони обидва розуміли: для того, щоб врятувати Астрід, вони повинні разом знайти шлях до гармонії.

І хоч це було неможливо, але тепер у їхніх думках почала виникати ідея. Вони повинні припинити свою війну, принаймні на час, щоб спробувати допомогти їй. Можливо, якщо вони з'єднають свої сили, вони зможуть дати їй можливість побачити правду, прийняти обидві сторони її сутності і знайти мир у самій собі.

«Ми не можемо знищити її», — подумав демон. «Ми не можемо знищити один одного. Інакше весь світ впаде в хаос, але не просто хаос який так був до смаку демону, а знищення всього сущого».

Ангел мовчав, але його присутність була теплішою, спокійнішою, ніж коли-небудь. Він теж зрозумів: щоб врятувати світ, треба почати з Астрід. Тільки вона могла знайти той баланс, який їм усім потрібен був.

Тим часом Астрід намагалась впоратися з внутрішнім розривом. Її думки постійно коливались, як хвилі на бурхливому морі. Вона відчувала, що щось змінюється всередині неї. Її боротьба між світлом і темрявою не могла тривати вічно. Вона відчувала, що настає момент, коли потрібно зробити вибір.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍