Аполлінарія Морфеус - Розгублена душа Астрід , Аполлінарія Морфеус

«Ти не одна. Ти знайдеш в собі сили»
Астрід намагалася прислухатися до цих слів, але вони здавались таким далеким від її реальності. Вона не могла зрозуміти, де починається її сила і де вона закінчується. Як можна знайти силу в цьому темному світі, в якому кожен її крок відлунюється лише ехо її власного болю?

Але ангел, мов той, хто не знає поразки, не залишав її. Його голос, хоча і слабкий, мав у собі теплоту, яка ніби випромінювала надію.

«Ти не сама в своїй боротьбі», – продовжував він. «Ти зможеш змінити все, якщо дозволиш собі відпустити страх.»

Астрід знову закрила очі, намагаючись відчути хоч маленьку частинку цієї сили. Вона відчула, як серце б’ється рівніше, але сумніви все ще панували. Вона запитала себе, чи є хоч найменший шанс для неї повернутися до життя, яке колись вона уявляла для себе.

Тим часом, в лікарні, час йшов повільно, наче життя зупинилося, а Астрід була однією з тих, хто не міг вибратися з цього замкнутого кола. Але навіть серед всіх цих механічних процедур і відсутності людського тепла, щось змінювалося всередині неї.

Одного ранку, коли лікар прийшов до її кімнати знову, він помітив щось нове в її погляді. Астрід більше не була схожа на ту, що тільки кілька днів тому виглядала розгубленою і зламаною. В її очах був якийсь спокій, який він не міг пояснити.

«Як ти себе почуваєш?» – запитав він, дивлячись на неї уважніше.

«Краще», – відповіла вона, хоча й сама не могла зрозуміти, чому ці слова раптом здаються правдою. Ще вчора все виглядало безнадійним, а зараз вона відчула, що хоча б маленька частка надії знайшла своє місце в її серці.

Лікар кивнув, записуючи щось у своєму журналі. Але, хоча і зовнішньо він не показував змін, він відчув, що щось у її стані дійсно покращилося.

Тим часом, у темряві, голос ангела став все гучнішим. Він вже не був лише шепотом. Він став частиною її думок, її дій. Астрід почала усвідомлювати, що не треба відмовлятися від себе. Вона має право на біль, має право на страх, але вона також має право на відновлення. Астрід почала переосмислювати деякі речі в цьому світі.

І, коли новий день наближався до свого кінця, Астрід вийшла з лікарні – не зовсім виздоровіла, але з першим відчуттям того, що вона може віднайти гармонію в собі.

Вона не була готова до всього, що попереду, але один крок був зроблений. І цей крок був найважливішим з безлічі подальших кроків у її житті.