Аполлінарія Морфеус - Розгублена душа Астрід , Аполлінарія Морфеус

Розділ 4. Боротьба за свідомість

Перші дні в терапії були для Астрід справжнім випробуванням. Кожен сеанс з лікарем, кожне його питання розривали її свідомість на частини. Їй було важко говорити, не відчуваючи, як її розум починає тріщати під тиском цих вимог та питань. Вона намагалася триматися, але всі її думки вели до одного – до тих двох голосів, що постійно звучали в її голові. Ангел і демон, які ніколи не припиняли своєї боротьби, свого діалогу, кожен тягнув її на свій бік, мовля ти є або асолютне зло або абсолютне добре. Важкість заключалась в тому що Астрід не могла прийняти повного абсолюту прийняття добра або зла.

«Як ви почуваєтесь сьогодні?» – запитала психологиня, яка завжди дивилася на неї з тими ж нейтральними, професійними очима. Вона була доброю, справедливою, але її слова здавались порожніми, ніби по шаблону.

Астрід поглянула на неї, відчуваючи, як біль охоплює її серце. Відповідь здавалася завжди такою простою, але Астрід була далеко від того, щоб йти на діалог з будь якою людиною у цьому світі, тому що вважала що ніхто її не зрозуміє, окрім її самої.

«Я... не знаю, що відчуваю», – її голос був слабким, і вона була здивована тим, як важко їй говорити. Як тільки вона відкривала рот, голоси відразу заглушали її думки, і навіть ці слова здавались частиною безладу в її свідомості.

Психолог уважно слухала, записуючи щось у блокнот. Вона часто закидала голову назад, вдивляючись у стелю, немов намагаючись знайти ключ до того, що відбувається з цією дівчиною. Вона ще не могла зрозуміти, що ж насправді приховує її розум і як дістати з дівчини бодай пару слів.

«Астрід, розкажіть мені більше про те, що ви чуєте в голові. Як ці голоси вам допомагають або заважають?» – запитала вона, підготовлена до складного емоційного процесу.

Астрід відчула, як її серце стискається. Вона спробувала знайти слова, але, здавалось, вони розсипались на частини в її мозку.

«Вони... вони керують мною», – почала вона, відчуваючи, як її голос тремтить від тривоги. – «Ангел і демон... Вони не залишають мене. Вони змушують мене робити вибір. І я не знаю, хто з них правий, бо на кожен аргумент одного відразу йде контраргумент іншого.»

Психолог обережно покивала головою. «Я розумію, це важко. Але важливо, щоб ви відчули, що ви маєте контроль. Ви можете визначити, що є реальним і що – лише продукт вашого розуму, чи ви розумієте про що я?.»

Але Астрід не могла з цим погодитись. Їй здавалось, що ці голоси були реальнішими за все навколо неї, реальнішими за людей довкола, за психолога, за лікаря, і навіть можливо саму Астрід. Вони говорили так чітко і ясно, що жодні наукові пояснення не могли змусити її сумніватись у їхній реальності.

«Я не можу просто ігнорувати їх», – сказала вона тихо, намагаючись стримати сльози. «Вони... вони сильніші за мене.»

У цей момент її спокій порушився ще більше, коли через вікно вона побачила, як темні хмари закривають небо. Легкий вітерець раптом змінився на бурю. Сильні пориви повітря лякали її. Відчуття, що світ навколо неї почав змінюватися, стало ще гіршим. Їй здавалося що весь світ виливає свою злість на неї лише за те що та почала йти на діалог із фахівцями.

Астрід заплющила очі, і в ту ж мить почула голос демона. Він звучав низько, зловісно.

«Світ не має майбутнього, Астрід. Ти знаєш це. Ніхто не врятує його, і ти не можеш цього зробити. Ти повинна вибрати... мир або знищення.»

Ангел мовчав. Його відсутність у цей момент лякала ще більше, ніж будь-які слова демона.

Терапія почала ставати ще важчою, ніж раніше. Лікарі намагались зрозуміти її стани, проводячи ще більше тестів, але кожне нове запитання здавалось їй ще одним випробуванням. Вона не могла пояснити, чому її розум працював так, як він працює. Вона намагалася донести, що її стан не є просто «психічним розладом» – це реальна боротьба, що відбувається у її свідомості, у її душі…

Психолог врешті запропонувала Астрід спробувати когнітивно-поведінкову терапію, аби допомогти їй знайти спосіб контролювати свої думки. Вона зазначила, що розмови про реальність і вигадку можуть допомогти відрізняти правду від вигадки.

Але кожне нове питання, кожен новий крок допомагав лише посилити хаос. Астрід відчула, що всі її спроби повернутися до нормального життя стикаються з нерозв'язними бар'єрами. Вона намагалася перебороти цей безлад, але й сама не могла розібратися, що є правдою. Вона відчувала, як її тіло та розум стають все більш напруженими.

Водночас, у світі навколо неї також відбувалися події, які не могли не впливати на її стан. Вулиці міста були переповнені страхом. Тисячі людей переживали свою власну боротьбу, і Астрід помічала, як все більше насильства та катастроф трапляється навколо.Вибухи, заворушення, вуличні бійки – світ здавався на межі руйнування, як і її власна свідомість.

Чим більше Астрід намагалася розібратися у своїх думках, тим більше вона відчувала, що її стан резонує з подіями в світі. Це був як відголосок того, що відбувалося в її душі. Вона відчула, що її біль, її боротьба – це частина чогось більшого. Можливо, те, що відбувалося з нею, було пов'язано з тим, що відбувалося навколо.

Кожен крок у терапії здавався безрезультатним, бо кожна відповідь, яку вона намагалася знайти, завжди вела до нових питань. Тільки одне було певним: її боротьба не була лише її власною. Вона стала частиною чогось глобального, чогось, що могло змінити весь світ. Але як? І чи могла вона щось змінити?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍