Дроянда - Кохання за сценарієм (але не за її), Дроянда

Фінал сценарію: "Карамелька"

Сцена 1: Останній день зйомок

Аня сиділа на кріслі в павільйоні, її погляд був зосереджений на Микиті. Вона не могла повірити, що це — останній день зйомок. Весь цей час вони разом працювали, разом сміялися, разом боролися зі всіма труднощами, але сьогодні це закінчувалося. Тепер їхній проект, їхня історія, була готова для великого екрану.

Микита підійшов до неї, дивлячись на неї із серйозним виразом обличчя, але в очах відчувався інший настрій — ніжний і трішки сумний.

— Ну що, "Карамелька", — сказав він, сівши поруч. — Час вирушати в новий світ. Як відчуваєш себе?

Аня усміхнулася, на її губах відбилася тінь суму.

— Якось незвично. Я звикла працювати з тобою, але тепер — це не просто кінцевий кадр. Це означає, що ми прощаємося з цією частиною нашого життя.

Микита подивився на неї, його погляд став глибшим.

— Прощання — це завжди частина початку нового. І хто знає, може, це не останній раз, коли ми працюємо разом.

Аня повернула голову, її серце затремтіло, коли вона поглянула в його очі.

— Це ти кажеш так, бо ти насправді не хочеш прощатися, — вона посміхнулася. — Але я знаю, Микито, що це тільки початок.

Микита злегка нахилив голову і тихо сказав:

— Я це знаю. І, мабуть, я зізнаюся в тому, що… ти мені дуже важлива. Не просто партнерка по сценарію.

Аня мовчала кілька секунд, відчуваючи, як її серце б’ється швидше. Вона знала, що те, що між ними сталося, — це щось більше, ніж просто зйомки. Це була справжня історія, справжня любов, яка зріла всю цю час.

— Микито, — прошепотіла вона. — Я теж тебе люблю.

Він не зміг стриматися і, притягнувши її до себе, поцілував ніжно, але пристрасно.

Сцена 2: Прем'єра фільму

Вечір прем'єри. Зала була переповнена людьми, всі чекали на початок. Аня і Микита стояли на червоній доріжці, тримаючись за руки, і посміхалися, фотографуючи момент. Камери світяться, але вони, здається, не помічали нікого, окрім один одного.

— Отже, це сталося, — сказав Микита, дивлячись на Аню. — Це наша історія, наша "Карамелька".

Аня підняла очі до нього і ніжно прошепотіла:

Звучать оплески. Люди аплодують. Коли двері кінотеатру відчиняються і публіка заходить в зал, вони йдуть вперед разом, крокуючи в майбутнє, що вже належить їм.

Микита дивиться на Аню, усміхається.

— І це, здається, тільки початок, — каже він.

Аня усміхається в відповідь.

— Саме так, Микито. Карамелька — це наша історія. І вона лише починається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍