Дроянда - Кохання за сценарієм (але не за її), Дроянда

Микита сидів на балконі своєї квартири, затискаючи чашку в руках. Вітер розгойдував гілки дерев, але його думки були куди більше заплутані, ніж будь-які вітри, які обдували це місто. У його житті з’явилося два світи — один із Жанною, інший із Анею. І жоден з них не був таким простим, як він спочатку вважав.

Він глибоко вдихнув, відчуваючи запах осені в повітрі, що ніяк не приносив відчуття спокою. Йому важко було вибирати між двома сильними почуттями, між двома жінками, які мали для нього важливе значення. Але чим більше він намагався зрозуміти, тим більше заплутувався.

Аня.

Коли він згадував її, його серце билося швидше. Її посмішка, її погляд — все в ній було магічним. Вона була не просто партнеркою, а й другом, на якого можна було покластися. Микита не міг уявити своє життя без її присутності, без її шаленої енергії, яка робила світ навколо нього яскравішим. І хоча він відчував, що їхні стосунки стають складнішими, з кожним днем він усвідомлював, як сильно її потребує.

Жанна

Але з Жанною все було інакше. Вона була вперта і рішуча. Вона не була просто кимось із його минулого — вона була сильною жінкою, яка завжди ставила свої цілі на перше місце. І хоча в її присутності він почував себе трохи спокійніше, все ж серце підказувало йому, що це не його шлях. Жанна викликала в ньому почуття обов'язку, але не бажання. Вона прагнула бути тією, хто керує, хто володіє ситуацією. І це не відповідало його потребам.

Микита підняв погляд на темне небо, намагаючись знайти хоч якусь ясність серед цієї хаотичної бурі в голові. Що він мав робити? Погляди на життя двох жінок, які вже стали частиною його світу, були абсолютно різними. І хоч як би він намагався пояснити собі, що треба вибирати, у нього не було жодної ідеї, як це зробити.

Тепер або ніколи.

Він відчував, що стоїть на межі важливого рішення. Аня, з якою йому було легко, яка підтримувала його в усіх починаннях, і Жанна, яка була знайома йому давно, але яку він не міг розглядати як жінку, з якою він хоче будувати майбутнє.

Микита встав з балкона, зробив кілька кроків по кімнаті і зупинився біля дзеркала. Він подивився на своє відображення і зрозумів: немає жодного сенсу продовжувати це, не прийнявши рішення. Йому треба було сказати собі правду.

Він виходив із цього замкненого кола. Він розумів, що не може бути з обома, і що саме тепер, коли його серце розривається, потрібно було вибрати правильний шлях.

Микита вирішив, що більше не буде чекати. Потрібно діяти.

Аня сіла за комп'ютер і, відчуваючи, як її пальці тремтять від хвилювання, почала набирати повідомлення Микиті.

"Микито, я закінчила книгу. Вона готова. Це було неймовірно — як і ти, як і ми з тобою. Тепер я можу сказати, що ми разом створили щось, що має значення. Це було складно, але ми це зробили."

Вона зазирнула на екран і подивилася на текст, який ще зовсім недавно здався їй таким важким для написання. Але зараз усе було завершено. Кожен розділ, кожна сцена, навіть найскладніші моменти в житті героїв — усе це стало частиною чогось більшого. Ані стало тепло від думки, що її роман — це не просто книга, а те, що зібрало разом її почуття, її переживання.

Вона натискала "Відправити" і зітхнула.

"Це не просто книга", — подумала Аня, — "Це наша історія."

Микита сидів на дивані, перевіряючи свої повідомлення, коли на екран екрану з’явилося нове повідомлення від Ані. Він миттєво відкрив його і прочитав її слова. Щось всередині нього здригнулося, коли він зрозумів, що книга, яку вони разом створювали, тепер завершена.

"Микито, я закінчила книгу. Вона готова. Це було неймовірно — як і ти, як і ми з тобою. Тепер я можу сказати, що ми разом створили щось, що має значення. Це було складно, але ми це зробили."

Він не міг повірити, що цей момент настав. Всі ці місяці, коли вони разом працювали, боролися, сміялися і плакали, — тепер все це увійшло в одну книгу, яку вона нарешті завершила. Він відчув гордість і радощі за Аню, але одночасно в його голові виникли думки, які не давали спокою.

"Ми це зробили разом... але як далі?" — подумав Микита, відчуваючи, як ці слова заповнюють його свідомість. Він усвідомлював, що їхня історія — це не тільки книга, але й більше. Це був початок чогось значного між ними.

Він підійшов до столу, на якому лежала вже роздрукована версія книги, і перегортав її сторінки. Її слова, її почуття, її емоції — все це було вкладено в кожен рядок. Микита міг відчути, як її душа промовляє через ці слова.

"Що тепер?" — запитав себе він.

Кінець.

Як вам історія мені кажеться що герої занадто емоції тримають але ця історія літна .Чекайте другу частину цієї історії.

Кінець