Дроянда - Кохання за сценарієм (але не за її), Дроянда

Аня сиділа за робочим столом, намагаючись зосередитися на черговому сценрії, але її думки весь час тікали до Микити. Він не сидів поруч, як зазвичай, але вона відчувала його присутність навіть через відстань. Щось в його погляді, в тому, як він дивився на неї, не було просто дружнім. Її серце все частіше билося швидше, коли він був поруч.

Микита увійшов до кімнати, поглянув на Аню і помітив її відсутність уваги до роботи.

— Що сталося? — запитав він, підходячи до неї.

Аня подивилася на нього, її губи мимоволі розтяглися в легку усмішку.

— Нічого особливого, просто думаю. Сценарій… — вона трохи зупинилася, не знаючи, як сформулювати свої думки. — Я думаю, що щось змінилося між нами.

Микита присів поруч, не відриваючи погляду від її очей.

— І що саме змінилося? — його голос звучав так, ніби він насправді прагнув зрозуміти.

Аня не могла збрехати. Вона відчувала, як її серце починає битися швидше. Микита був дуже близько, і ці кілька сантиметрів здавалися безмежно важливими. Вона взяла глибокий подих і відповіла:

— Ми змінилися. Я змінилася. І ти теж. І я не знаю, чому це так важливо, але це не дає мені спокою.

Микита на мить замовк, а потім обережно торкнувся її руки, щоб перевірити, чи не відштовхне вона його.

— Ти правду кажеш. Ми не ті, ким були ще кілька тижнів тому. Між нами щось є. І я це відчуваю.

Аня підняла погляд, зустрівши його очі, і в її серці щось відразу почало танути. Він був таким близьким, таким знайомим, але одночасно і таємничим. Вона не могла більше тримати всі ці емоції всередині.

— Микито… я не знаю, як це сталося, але мені здається, я почала тебе… я почала тебе любити.

Микита усміхнувся, і його посмішка була такою щирою, що серце Ані шалено забилося.

— Я теж відчуваю щось схоже. Ти — не просто колега для мене, ти — щось більше.

Вони мовчали кілька секунд, кожен відчуваючи ту пристрасть, яка раптово виникла між ними. Аня поглянула на його руку, яка так ніжно тримала її, і відчула, як її пальці мимоволі стиснули його руку у відповідь.

— Я не очікувала цього, — сказала вона, — я не думала, що це станеться з нами.

— І я теж. Але іноді те, що не очікуєш, виявляється найкращим, — відповів він, підводячи її погляд до своїх очей.

Вони сиділи так, відчуваючи, як між ними наростає незручна тиша, але вона була гарною, такою, що не турбувала, а просто дозволяла кожному з них відчути, що щось нове і важливе виникає.

Микита нахилився ближче, його губи були настільки близько до її вух, що Аня відчула його подих.

— Ми не можемо просто залишити все, як є. Я хочу бути з тобою, Аня, хоч і знаю, що це не буде просто.

В її грудях все тремтіло від хвилювання, але вона відчула, що це не було страхом. Це була радість, що не можна було приховати.

— Я теж хочу, — прошепотіла вона, і її голос звучав так тихо, але так чітко, що він відразу почув.

Микита не чекав і поцілував її в губи — ніжно, але так, що вона відчула, як усі її сумніви тануть на очах.

— Карамелька, — тихо сказала Аня, усміхаючись.

— Так, це саме те, — відповів Микита, притягуючи її до себе. — Це буде наша історія.