Анна Джейн - Остання сакура , Анна Джейн

Лео задумався. І на мить стало тихо, як у світі, де навіть звук здавався чужим.

— У цьому світі немає правильних або неправильних виборів, є тільки наслідки. І кожен твій вибір буде створювати нову можливість, новий шлях. І ти ніколи не знатимеш, до якого кінця він тебе приведе.

Тео глянув на нього, спостерігаючи, як Лео поступово зникає, його постать розчиняється в повітрі, залишаючи лише слабке світло. І раптом перед Тео знову виникла Лідія. Вона дивилася на нього, і на її обличчі була та сама усмішка, що колись була у неї, коли вони зустрілися вперше.

— І що ти вибереш? — запитала вона тихо, але голос її був глибоким і наповненим значенням.

Тео не знав відповіді. Його свідомість була переповнена новими відчуттями, образами, ідеями. Але в той самий час, усвідомлення того, що його вибір може призвести до чогось неймовірно важливого, давало йому сили.

— Я вибираю йти далі, — сказав він, і відчув, як щось усередині нього остаточно змінилося. Це не було легким вибором, але він знав, що тільки так він зможе знайти те, що шукав.

Лідія, схоже, була задоволена його рішенням.

— Тоді йди. Вся сила цього світу — у твоїх руках. І пам'ятай, що ти не сам. Це твої вибори, твій шлях, твоя історія. Ти станеш тим, ким захочеш стати.

Тео відчув, як світ навколо нього починає змінюватися, як він занурюється в нову реальність, де кожен його крок має величезну вагу. І тепер він знав, що цей шлях — це не просто мета, а весь процес. Всі моменти, всі вибори і всі сумніви — це його частина.

Тео зробив крок уперед. І цей крок став його новим початком.

Тео продовжував йти вперед, і світ навколо нього знову почав змінюватися. Простір, який до цього був розмитим і безформним, раптом став чітким і визначеним, немов він повертався до якоїсь більш відомої реальності. Але цей світ був іншим — це був новий початок, не схожий на той, з якого він починав.

Він відчував, як з кожним кроком його свідомість стає більш ясною, а майбутнє, яке досі здавалось таким неясним, стало ближчим і реальнішим. Але, попри це, він усвідомлював, що ще багато невідомого чекає попереду. І кожен новий вибір, який він робитиме, впливатиме на все навколо.

Попереду з’явилася ще одна постать — не така знайома, але теж схожа на того, кого він зустрічав раніше. Тепер це був Андреа, який спостерігав за ним з цікавістю.

— Знову ти? — запитав Тео, трохи втомлений від усіх зустрічей, але не дивуючись більше цьому новому феномену.

Андреа посміхнувся.

— Так, я завжди був тут. І тепер, коли ти зробив вибір, я знову тут, щоб показати тобі наступний етап.

Тео припинив свій рух, глянувши на Андреа з новою увагою.

— І що це за етап?

Андреа кивнув, даючи зрозуміти, що відповідь не буде миттєвою.

— Тепер ти можеш побачити, як твої рішення змінюють саму суть реальності. Ти не просто йдеш за обраним шляхом, а вже змінив саму тканину можливостей. Це означає, що у тебе є вибір впливати на всі ті світи, які з'являться в результаті твоїх дій. І цей вибір уже не буде таким, як раніше.

Тео задумався. Він зрозумів, що слова Андреа мали величезний сенс. Тепер не було просто "місця", де він мусить бути, — було поле можливостей, де він міг створювати нові реальності, нові шляхи, нові світи.

— Але я не знаю, що зробити. Як обрати правильно, якщо я не можу побачити наслідки? — сказав Тео, відчуваючи, як йому важко вибрати.

Андреа підійшов ближче і поклав руку йому на плече.

— Це твій шлях, і він не може бути неправильним. Усе, що ти робиш, веде тебе до розуміння самого себе. Кожен вибір — це частина твоєї історії. І лише ти можеш обрати, куди йти.

Тео закрив очі на мить і знову зробив крок вперед. І на цей раз він відчув, що кожен його рух був наповнений сенсом і метою. Це вже не було звичайним шляхом, а процесом, де він сам ставав тим, ким хотів бути.

Світ навколо змінився, але Тео вже не боявся цього. Він знав, що вибір — це не щось, що приходить за визначенням, а те, що він створює в процесі, в кожному своєму кроці. Тепер йому не треба було шукати правильного шляху. Він вже був частиною цього шляху.

І ось, перед ним знову з'явилася Лідія, але тепер її вигляд був іншим — більш ясним, немов вона сама стала відображенням того, що було всередині нього.

— Ти зробив це, Тео, — сказала вона м'яким голосом, який був наповнений спокоєм. — Ти вибрав.

Тео глянув на неї з посмішкою.

— Я вибрав. І я не боюся того, що буде далі.

Лідія кивнула.

— Тепер ти знаєш, що справжній шлях — це не те, що тобі дається, а те, що ти створюєш сам. І в цьому світі ти можеш бути ким завгодно.

Тео відчув внутрішнє полегшення. Тепер він розумів, що насправді це було не кінцем, а лише новим початком. І цей новий початок не обмежувався лише виборами, які він зробить. Він був частиною великої реальності, де кожен момент мав свою вагу, де кожен вибір був важливим, а кожен шлях — його власним.

Він зробив ще один крок вперед, і світ перед ним знову розгорнувся, тепер вже без страху. І Тео йшов далі, знову і знову обираючи, творячи, і відкриваючи нові можливості для себе і для всіх, хто йшов слідом.

Тео йшов далі, відчуваючи, як його розум розширюється, а світ навколо нього стає ще більш багатогранним. Він більше не був просто пасивним спостерігачем свого життя. Тепер він був архітектором, будівельником своєї реальності. Кожен вибір, який він робив, формував майбутнє, створюючи нескінченні можливості перед ним. Але, попри це, було ще багато питань, які не давали йому спокою. Яким буде наступний крок? Як зберегти баланс між власними бажаннями і тими, хто оточує його?

Лідія знову з'явилася поруч, її обличчя було спокійним і загадковим, немов відображення глибини того, що вони переживали разом. Вона подивилася на Тео з розумінням, ніби здогадувалася, що в нього знову з’явилися сумніви.

— Не бійся невизначеності, Тео. Те, що ти створюєш, завжди буде не тільки твоїм вибором, але й відображенням твого внутрішнього стану. Ти відкриваєш можливості для себе і для інших. Ти даєш їм шанс бути чтиною твоїх рішень.