Анна Джейн - Остання сакура , Анна Джейн

— Якщо хочеш, я можу дати тобі кілька днів для відновлення, — сказав лікар, слабо усміхаючись. — Ти пережив сильний стрес.

Але Тео вже не міг залишатися тут. Він не міг викинути з голови образ Лео, ту порожнечу, яку відчував у його очах. Відчуття, ніби він згадав більше, ніж хотів, і тепер йому було важко зібратися в реальності.

— Я хочу залишити цей місце, — відповів Тео, його голос звучав рішуче. — Я хочу йти додому.

Лікар не став сперечатися. Він кивнув, ніби передбачаючи, що час на лікування ще не настав, але також розуміючи, що Тео повинен пройти цей шлях сам. Лікар ввімкнув монітор, і через кілька хвилин вони вирушили до виходу.

Тео вийшов з лабораторії, де повітря було охолоджене і стерильне, і ступив на темну вулицю. Ніч була вже глибокою, але зорі над головою, незважаючи на їхню яскравість, не приносили йому спокою. Він оглянувся навколо, його серце билося все сильніше.

Додому було ще далеко, але не він один знав, що справжня боротьба, цей біль, що мучив його, починається не з тіла, а з розуму. Всі спогади про Лео — живі, яскраві, але вони були тепер частиною його нового життя. І хоча він більше не міг змінити того, що сталося, він все ж не міг припинити думати про те, чого йому не вистачало.

Йшовши, він почав відчувати себе самотнім. Навіть міський шум, що зазвичай здавався йому дратівливим, тепер був наче своєрідним тлом, яке відсвічувало порожнечу у його душі. Тільки час тепер міг йому допомогти — час і його власна сила волі.

Він зупинився на крок і вдихнув, наче намагаючись втягнути в себе весь навколишній світ. Нехай біль і розчарування стали його тягарем, але він не хотів забувати, чого він навчився. Він не міг дозволити себе зламати.

Вранці, повернувшись додому, Тео відчув величезну втому. Квартира зустріла його тишею, що була тепер дуже виразною. Його руки тримали кілька речей, які він ніс зі собою, але думки постійно поверталися до того, що сталося в тому світі, до темряви, в якій вони з Лео зустрілися.

Лео... Його відсутність була настільки відчутною, що Тео не міг позбутися відчуття, що все ще не завершилось. Може, це була просто ілюзія? А може, те, що сталося, було лише частиною якогось плану? Але що ж з цього всього він мав винести?

Тео сів на диван, закрив очі й уявив собі ту ж саму темряву, де вони були разом, де вони ходили з Лео поруч. І хоч це була лише пам'ять, це було те, що залишалося з ним.

Але зараз він зрозумів — це не було марно. Він не міг змінити те, що сталося, але міг почати новий етап у своєму житті. І Лео залишиться з ним в пам'яті, у думках, поки він живе, і в своїх діях, у пошуках того, що дійсно має значення.

Тео взяв кілька глибоких вдихів і відчув, як тяжкість у його грудях потроху відступає. Він не був самотнім. Він ще мав свій шлях.

Тео знову відкрив очі й вирішив, що зробить все, щоб це не було марно. І хоча майбутнє виглядало невизначеним, він був готовий йти далі.

Тео встав з дивану, відчуваючи, як важкі думки розсіюються, хоч і дуже повільно. Він подивився у вікно, на вулицю, де ранкове сонце розпливалося над горизонтом, і вже не було так темно, як було кілька годин тому. Перші промені світла, що пробивалися крізь штори, надавали кімнаті затишку, якого він так потребував. Але кожен рух, кожна дія здавались важкими. Після того, як він пережив цю темну ніч, він відчував себе наче на межі, але готовим рухатись вперед.

Він підійшов до столу, де лежали його нотатки. Вони були зібрані в купу, трохи порвані й розкидані, але він знав, що саме ці записи містять ключ до його розуміння всього, що сталося. Це не просто спогади про Лео — це була інформація, яка допомагала зрозуміти, що насправді відбулося у світі, з яким він так різко зустрівся. І ці знання, хоч і були важкими, мали стати основою для нового етапу.

Тео почав переглядати сторінки. Він знову й знову натрапляв на ті самі слова: «паралельні світи», «перехрестя», «альтернативні реальності». Це все було так незрозуміло і складно, що інколи він відчував, ніби ці записи написані іншою людиною, а не ним. Але був один момент, одна ідея, що чітко вирізнялася: «Повернення». Тільки коли він повернеться в те місце, де вони зустрілися з Лео, лише тоді він зможе зрозуміти більше.

«Чому я досі думаю про нього?» — запитував себе Тео. Лео був його другом, але й чимось більшим. Може, не тільки другом, а кимось, хто не лише змінив його життя, а й вивів його на новий рівень сприйняття світу.

Він розумів, що відповіді не прийдуть легко. І якщо він хоче зрозуміти більше, йому треба повернутися в те місце. А коли він це зробить — все може змінитися. Це був його шлях.

Тео поглянув на годинник. Він не міг більше зволікати. У нього був план, хоч і складний, але це був єдиний шлях, щоб зрозуміти, чому його життя набрало такого напрямку. Він зібрав свої речі, взяв сумку і вирушив.

Цей шлях не був простим. Йому доведеться знову пройти через всі ті випробування, з якими він уже стикався, і з якими знову зіткнеться. Але зараз Тео знав, що він готовий. Можливо, це все було частиною якогось більшего плану, можливо, це не була випадковість. І навіть якщо він не зрозуміє всієї картини, він хоча б знатиме, що він пішов за своїм шляхом.

Місто виглядало інакше, ніж зазвичай. Вулиці, людей на них, навіть будівлі — все здавалось частиною якогось дивного сну. Тео відчував, як серце б’ється швидше, коли наближався до того місця. Місце, яке було його точкою відліку. Він не знав точно, що там його чекає, але це мало бути важливо. Щось, що змінить його.

Коли Тео підійшов до тієї ж самої вулиці, на якій вони вперше зустрілися з Лео, відчуття важкості стало ще сильнішим. Він зупинився і оглянувся навколо. І хоча тут все виглядало знайомо, щоразу він помічав щось нове. Це була не просто вулиця. Це було місце перетину. Перетину світу, в якому він зараз знаходився, і того, який був колись його реальністю.

Тео зробив кілька глибоких вдихів і вступив у ту саму браму, що колись стала для нього ворітьми в інший світ. Тепер він не був тим самим чоловіком, яким був колись. Він змінився, і, можливо, саме це змінило й усе навколо.