Анна Джейн - Остання сакура , Анна Джейн

Він вирішив повернутися до лікаря, незважаючи на попередження, що це може бути небезпечно. Весь цей час він відчував, що чогось не знає, чогось приховують від нього. Чому в цей момент ніхто не дає йому чіткої відповіді? Що не так з Лео? Чому ніхто не може пояснити його зникнення?

Як тільки Тео повернувся до кабінету доктора Вікторіо, він зазирнув у вікно, спостерігаючи, як лікар щось записує в його журнал. Доктор, піднявши голову, зустрів його погляд.

— Ви не повинні тут бути. Це не є частиною вашого лікування, Тео, — сказав він холодно.

— Я маю право знати, що сталося з моїм другом, — відповів Тео з рішучістю в голосі.

Доктор Вікторіо важко зітхнув і поклав ручку на стіл. Він повільно піднявся з крісла, озираючись навколо, ніби обмірковуючи кожне своє слово.

— Тео... Це дуже складно пояснити. Лео, він... він не зник. У нього було дещо, що могло бути навіть небезпечним. Всі ці випробування, вони повинні були допомогти йому. Але інколи процес не йде так, як ми очікуємо.

— Що ви маєте на увазі? Що з ним сталося? — Тео відчув, як його серце б'ється швидше.

Доктор зробив паузу, підходячи ближче до Тео.

— Він змінився, Тео. І не тільки фізично. Його думки, його сприйняття... У нього відбулись зміни, які ми не можемо повністю контролювати. Ми не можемо вам цього пояснити, але є ризик, що він вже не повернеться тим самим.

Тео слухав його, і кожне слово було немов холодний душ. Він відчував, як щось важке осідає у грудях, але не міг у це повірити. Лео... змінився? Як це можливо?

— Що ви збираєтеся робити? — нарешті запитав він, намагаючись утримати спокій.

Доктор подивився на нього сумним поглядом.

— Ми будемо продовжувати лікування. Якщо Лео зможе повернутись до нормального стану, ми дамо вам знати. Але, на жаль, зараз не все так просто.

Тео важко зітхнув і вийшов із кабінету. Тепер він був ще більше заплутаний, але одне було зрозуміло: йому належало знайти спосіб розібратися в тому, що сталося з Лео. І навіть якщо це означало йти проти всіх, він був готовий.

Тео вийшов із лікарні, але не зміг піти далеко. Його думки, мов буря, не давали спокою. Те, що він дізнався від доктора Вікторіо, було як темний шторм у його свідомості. Лео, його друг, змінився. Не фізично, а глибше. Тео не міг повірити, що це можливо. Але що якщо це правда? Що якщо той самий Лео, якого він знав, більше не існує?

Зупинившись на перехресті, він помітив знайоме обличчя — це була Алісія. Вона з'явилася, як зазвичай, у свій час. Тео замислено дивився на неї, її сумні очі і спокійний вираз обличчя не обіцяли нічого хорошого. Алісія підходила до нього, і це нагадувало про всі ті рази, коли вони разом стикалися з труднощами в минулому.

— Тео, я знаю, що ти переживаєш. Але є речі, про які краще не знати, — сказала вона тихим, застережливим голосом.

Тео відчув, як його серце підскакує. Він хотів відштовхнути її і продовжити свій шлях, але її слова викликали в ньому нову хвилю сумнівів.

— Як ти знаєш? Що ти маєш на увазі? — запитав він, відчуваючи, як його внутрішній мир починає руйнуватися.

Алісія подивилася на нього уважно, її очі, мов дві темні безодні, мовчки спостерігали, але не давали жодної відповіді. Вона була частиною цього світу, цього місця, де всі намагалися сховатися від правди.

— Ти не розумієш, Тео. Ця лікарня, ці люди... це все частина чогось більшого, — вона тихо додала, її голос тремтів. — Те, що сталося з Лео, не просто змінило його. Він став частиною чогось... небезпечного.

Тео затремтів від її слів, не знаючи, чи можна їй вірити. Алісія завжди була та, що володіє певною таємницею, і те, що вона казала, звучало, як одна з тих речей, до яких краще не підходити. Але він не міг зупинитися.

— Що саме сталося? Чому ніхто не говорить мені правду? — запитав він знову, намагаючись стримати гнів.

Алісія подивилася в бік, ніби шукаючи відповідь у повітрі, і тихо сказала:

— Це не просто лікування, Тео. Це експеримент. І ти, як і всі інші, є частиною нього.

Слово "експеримент" прозвучало, як грім серед ясного неба. Тео відчув, як холод охоплює його серце. Він не міг повірити в це. Але глибоко в душі відчував, що все це могло бути правдою. Всі ці невідомі процеси, лабораторії, що нічого не пояснюють, і люди, які не дають чітких відповідей. Це було не просто медичне лікування. Це була маніпуляція, контроль, можливо, навіть щось більше.

— Ти не можеш залишити це так, Тео. Ти повинен зрозуміти, що все це має наслідки. І, можливо, ти вже не зможеш повернутися назад. — її голос став ще тихішим, мов шепіт, але кожне її слово було, як удар.

Тео стояв, відчуваючи, як земля під ногами починає хитатися. Його уява відчайдушно намагалася осмислити все, що сталося, і те, що ще могло статися.

— Я маю вирішити це, Алісія, — сказав він з рішучістю, яка пробивала страх у його голосі. — Я повинен дізнатися правду про Лео.

Алісія подивилася на нього з важким виразом обличчя, ніби знала, що він вже занурюється у глибоку безодню, з якої не буде повернення. Але вона лише тихо зітхнула.

— Тоді будь обережний, Тео. Це буде важко. І я не можу бути поруч, коли все це почнеться.

Тео подивився на неї в очі, а потім, зібравши всю свою волю, повернувся і рушив назад до лікарні, де, як він відчував, почнеться його справжня боротьба.

Тео йшов по пустій вулиці, його кроки лунали в тиші, як відголоски його власних думок. Лікарня була неподалік, і він відчував, що щось велике готується. Але що саме? З якою метою його сюди привели? І чи справді він готовий розплутати цей клубок таємниць, у який його втягнули?

Він наближався до головного входу, коли на його шляху з’явився охоронець. Високий, з холодним виразом обличчя, він стояв як кам’яна стіна, і коли Тео підійшов ближче, охоронець мовчки жестом показав йому йти далі.

— Ви не повинні бути тут, — його голос був низьким і беземоційним.

— Я хочу побачити Лео, — відповів Тео, намагаючись зберегти спокій.