Роберт Лоуренс Стайн - Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн

Батько змінив тему розмови.

- Як справи в магазині? - запитав він.

- У нас закінчилася ваніль сьогодні вдень, - відповів Террі, ламаючи виделкою маленьку картоплину й запихаючи її до рота. Він навіть не жував, а просто проковтнув її. – Люди були роздратовані через це.

- Не думаю, що зможу поїхати на прогулянку, - сказав Грег, дивлячись на свій обід, до якого майже не доторкнувся. - Я маю на увазі...

- Чому це раптом ні? - запитав його батько.

- Ну... - Грег шукав якусь відмазку. Йому потрібно було щось придумати, але в голові було порожньо.

Він не міг сказати їм правду.

Що він зробив знімок Майкла, і на ньому було видно, як Майкл падає. А через кілька секунд той насправді впав.

Тепер Грег сфотографував нову машину. На фото машина була розбита.

Грег не знав, що це означає. Але його раптом охопило сильне почуття жаху, страху, страху... він не знав чого.

Якесь неспокійне відчуття, якого раніше не було.

Але він не міг сказати їм нічого з цього. Це було надто дивно. Занадто божевільно.

- Я... планував піти до Майкла, - збрехав він, втупившись у свою тарілку.

- Що ж, просто подзвони йому і скажи, що побачитесь завтра, - сказав містер Бенкс, нарізаючи телятину. - Хіба це проблема?

- Нууу, також я не дуже добре себе почуваю, - продовжив Грег.

- Що сталося? - запитала місіс Бенкс з миттєвим занепокоєнням. - У тебе температура? Мені здалося, що ти трохи почервонів, коли прийшов.

- Ні, - панічно відповів Грег. - Ніякої температури. Я просто відчуваю себе втомленим і не дуже голодним.

- Можна я тоді візьму твою курку? Тобто телятину - нетерпляче запитав Террі. Він простягнув свою виделку через стіл і схопив їжу з тарілки Грега.

- Що ж, гарна поїздка може допомогти тобі відчути себе краще, - сказав батько дивлячись на хлопця з підозрою. – Ну знаєш, трохи свіжого повітря. Можеш лягти на задньому сидінні, якщо хочеш.

- Але, тату... - Грег зупинився. Він використав усі відмовки, які тільки міг придумати.

Вони б ніколи не повірили, якби він сказав, що йому потрібно залишитися вдома і робити домашнє завдання в суботу ввечері!

- Ти поїдеш з нами! Крапка, - сказав містер Бенкс, все ще уважно вивчаючи Грега. - Ти так чекав, щоб я забрав цю машину.. Я справді не розумію що з тобою сьогодні коїться!

«Я теж»  зізнався собі Грег. «Зовсім не розумію. Чому я так боюся їхати в новій машині? Та тому, що щось не так з цією дурнуватою камерою! Я поводжуся по-дурному!» подумав Грег, намагаючись позбутися почуття страху, яке вкрало його апетит.

- Гаразд, тату. Чудово, - сказав він, примусивши себе посміхнутися. - Я з вами.

- А є ще картопля? - запитав Террі.

Десята глава

- Нею так легко керувати, - сказав містер Бенкс, виїжджаючи на автостраду. – Ніби вона іграшкова, а не як справжнісінький універсал.

- Тут багато місця ззаду, тату, - сказав Террі, вмощуючись на задньому сидінні поруч із Грегом.

- Гей, дивись, тут є підставка для напоїв, яка висувається з панелі приладів! - вигукнула мати Грега. - Це дуже зручно!

- Вау! Так круто, мамо, - саркастично сказав Террі.

- Ну, у нас ніколи раніше не було підставки для напоїв, - відповіла місіс Бенкс. Вона повернулася до двох хлопчиків. - Чи пристебнуті у вас ремені безпеки? Вони працюють належним чином?

- Так. З ними все гаразд, - відповів Террі.

- Їх перевірили в автосалоні перед тим, як я взяв машину, - сказав містер Бенкс, сигналізуючи, щоб перелаштуватися в лівий ряд.

Повз них проїхала вантажівка, виплюнувши за собою хмару вихлопних газів. Грег втупився у переднє вікно. Скло його дверцят все ще було заклеєне заводською наклейкою. Містер Бенкс з'їхав з автостради на майже порожнє чотирисмугове шосе, яке вигиналося на захід. Сонце здавалося червоною кулею низько на горизонті на вугільно-сірому небі.

- Тату, витисни педаль до упору, - попросив Террі нахиляючись вперед, - подивимося, на що здатна ця машина.

Містер Бенкс слухняно натиснув ногою на акселератор.

- Повільніше, - попередила мама. - Ти ж знаєш, що обмеження швидкості - п'ятдесят п'ять.

- Я просто перевіряю, - почав виправдовуватися містер Бенкс. – Ну знаєш, треба переконатися, що коробка передач не заїдає, абощо.

Грег витріщився на