Роберт Лоуренс Стайн - Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн

- Повільніше! Я серйозно, - наполягала місіс Бенкс. - Ти поводишся, як божевільний підліток!

- Так я ж такий і є! - відповів містер Бенкс, сміючись. – Це так круто! - сказав він, імітуючи голос Террі та ігноруючи благання дружини пригальмувати.

Вони з ревом пронеслися повз пару невеликих автомобілів на правій смузі. Фари машин, що рухалися їм назустріч, були яскравою білою плямою в темряві вечора.

- Гей, Грегу, ти страшенно тихий, - сказала його мати. - Ти добре себе почуваєш?

- Так. Я в порядку, - тихо відповів Грег.

Він хотів, щоб його батько скинув швидкість. Він зараз розігнався до сімдесяти п'яти миль.

- Ну як тобі, Грегу? - запитав містер Бенкс, кермуючи лівою рукою, а правою обмацував приладову панель. - Де вимикач світла? Треба увімкнути фари.

- Машина просто чудова, - відповів Грег, намагаючись звучати захоплено. Але він не міг позбутися страху, не міг викинути з голови фото понівеченої машини.

- Де цей дурний вимикач? Він же має бути десь тут, - сказав містер Бенкс.

Поки він дивився на незнайому приладову панель, універсал звернув ліворуч.

- Тату, стережись! - закричав Грег.

Одинадцята глава

Заревіли клаксони.

Потужний вибух повітря пронісся над універсалом, наче гігантська океанська хвиля штовхаючи його вбік.

Містер Бенкс повернув кермо праворуч.

Вантажівка з гуркотом промчала повз.

- Вибачте, - сказав батько Грега, дивлячись прямо перед собою, сповільнюючи швидкість до шістдесяти, п'ятдесяти п'яти, п'ятдесят...

- Я ж казала тобі зменшити швидкість, - вилаялася місіс Бенкс, хитаючи головою. - Ми могли загинути!

- Я просто намагався знайти світло, - пояснив він. - О, ось воно де. На кермі. Уявляєш?

Він увімкнув фари.

- Хлопці, з вами все гаразд? - запитала місіс Бенкс, повертаючись, щоб перевірити їх.

- Так. Ми цілі, - відповів Террі. Його голос звучав трохи приголомшено. Вантажівка пронеслась саме з його сторони машини.

- Зі мною теж все гаразд, - сказав Грег. - Тепер ми можемо повернутися назад?

- А ти не хочеш ще покататися? - запитав містер Бенкс, не в змозі приховати свого розчарування. - Я думав, що ми поїдемо до Санта-Клари. Зупинимося і купимо морозива чи ще чогось.

- Грег має рацію, - тихо сказала місіс Бенкс своєму чоловікові. - Досить на сьогодні, любий. Повертаймось.

- Вантажівка не під'їхала так близько, - заперечив містер Бенкс. Але він слухняно звернув з'їхав з шосе, і вони попрямували додому.

Пізніше, бувши в безпеці у своїй кімнаті, Грег дістав фотографію з комода і розглядав її. Це був новий універсал, водійський бік прогнувся, лобове скло розбите.

- Дивно, - сказав він вголос і поклав фотографію в потаємний відсік, де ховав камеру. - Безумовно, дивно.

Він витягнув фотоапарат зі схованки й покрутив його в руках.

Спробую ще раз, вирішив він.

Він підійшов до комода і націлився на дзеркало над ним.

«Сфотографую себе в дзеркалі» - подумав Грег.

Він підняв фотоапарат, але передумав.

Це не спрацює, зрозумів хлопець. Спалах відбиватиметься назад і зіпсує фотографію.

Тримаючи камеру в одній руці, він попрямував через коридор до кімнати Террі. Брат сидів за столом і щось друкував на клавіатурі комп'ютера, його обличчя купалося в блакитному світлі екрану монітора.

- Террі, можна тебе сфотографувати? -  запитав Грег, простягаючи фотоапарат.

Террі надрукував ще трохи, а потім підняв очі від екрана.

- Гей, де ти взяв камеру?

- Е-е... Шері позичила, - швидко подумавши, відповів Грег. Він не любив брехати. Але йому не хотілося пояснювати Террі, як він і його друзі пробралися до будинку Коффманів і як він втік з камерою.

- Можна тебе сфотографувати? -  ще раз запитав Грег.

- Від моєї пики лінзи лопнуть, - пожартував Террі.

- Я думаю, що він вже зламаний, - відповів йому Грег. - Тому я хочу випробувати його на тобі.

- Давай, - сказав Террі. Він висолопив язика і схрестив очі.

Грег клацнув затвором. Непроявлена фотографія вислизнула з прорізу спереду.

- Дякую. До зустрічі. - Грег попрямував до дверей.

- Стій, а мені