Роберт Лоуренс Стайн - Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн

Стара камера, знайдена групою друзів, приховує набагато більше таємниць, ніж їм здавалося спочатку. Звичайна знахідна перетворює їхні спокійні будні в безжальну гру долі. Кожен натиск кнопки приносить нещастя тим, хто опиняється на знімках. Кожна усмішка або мимоволі зроблений кадр може стати причиною нових таємниць і трагедій. Чи вдасться їм уникнути прокляття камери та зберегти свої життя?

ПОСМІХНИСЬ ТА ПОМРИ

Р. Л. Стайн

Переклад Дмитро Нікіфорук

@Nikiforuk

Спільнота https://t.me/MSPages

Перша глава

- У Піттс Лендінгу взагалі нема чим зайнятись, - сказав Майкл Ворнер, засунувши руки в кишені вицвілих джинсових шортів.

- Так. Піттс Лендінг – ще та діра, - відповів Грег Бенкс.

Даг Артур і Шері Вокер пробурмотіли свою згоду.

Піттс Лендінг – це ще та діра. Таким було гасло міста, за словами Грега та його трьох друзів. Насправді Піттс Лендінг мало чим відрізнявся від багатьох маленьких містечок з тихими вуличками, тінистими газонами та затишними старими будинками.

Але ось настав погожий осінній день, і четверо друзів тинялися навколо будинку Грега, штовхаючи ногами камінці, роздумуючи, чим би розважитися.

- Ходімо до "Гровера", подивимося, чи не привезли нові комікси, - запропонував Даг.

- У нас немає грошей, Пташко, - сказав йому Грег.

Усі називали Дага "Пташкою", бо він був дуже схожий на нього. Кращим прізвиськом могло бути хіба "Лелека". У нього були довгі, худі ноги, і він ходив довгими, лелечими кроками. Під густою копицею каштанового волосся, яке він рідко розчісував, у нього були маленькі, як у пташки, карі очі, і довгий ніс, вигнутий, як дзьоб. Дагу не дуже подобалося коли його називали Пташкою, але він звик до цього.

- Ми ж можемо просто подивитися комікси, - наполягав Пташка.

- Поки Гровер не почне на тебе кричати, - сказала Шері. Вона надула щоки й досить вдало зімітувала грубуватого власника магазину: - «Або платите, або валите!»

- Він думає, що він такий крутий, - сказав Грег, сміючись з її імітації. – Але по чесному, він просто придурок.

- Цього тижня мають завезти новий випуск «Людей Х», - простогнав Пташка.

- Ти маєш подати заявку до «Людей Х», - сказав Грег, грайливо штовхнувши свого приятеля. – Ти міг би стати Птахоменом. Ти був би неймовірним!

- Було б круто якби нас усіх взяли, - сказав Майкл. - Якби ми були супергероями, можливо нам було б чим зайнятися.

- А щоб змінилося? - швидко відповіла Шері. - У Піттс Лендінг навіть злочинів ніяких не відбувається. З чим би ми тут боролись?

- Могли б боротися з бур’янами, - запропонував Птахомен.

Він був жартівником у групі. Інші засміялися. Ці четверо дружили вже давно. Грег і Шарі жили по сусідству, а їхні батьки були найкращими друзями. Пташка і Майкл жили в сусідньому кварталі.

- Може в бейсбол зіграємо? - запропонував Майкл. - Підемо спуститися на дитячий майданчик.

- Та ну, - сказала Шері. - Грати вчотирьох не цікаво.

Вона відкинула назад пасмо свого завитого чорного волосся, що впало на обличчя. На ній був жовтий світшот великого розміру поверх яскраво-зелених легінсів.

- Можливо там ще хтось буде, - сказав Майкл, беручи жменю гравію з під'їзної дороги й пропускаючи його крізь пухкі пальці. У Майкла було коротке руде волосся, блакитні очі й обличчя, вкрите веснянками. Він не був товстим, але худим його було важко назвати.

- Я голосую за бейсбол, - закликав Пташка. - Мені потрібна практика. Сезон «Дитячої Ліги» починається через пару днів.

- «Дитяча Ліга»? Восени? - запитала Шері.

- Це нова осіння ліга. Перша гра у вівторок після школи, - пояснив той.

- Ми обов’язково прийдемо на гру, - сказав Грег.

- Ми прийдемо подивитися, як ти вправний атлет, - додала Шері.

Її хобі було дражнити Пташку.

- На якій позиції ти граєш? - запитав Грег.

- Водоносом, - спробував пожартувати Майкл.

Ніхто не засміявся. Жарти Майкла завжди не мали успіху.

Пташка знизав плечима.

- Ще не знаю. Перед грою скажуть. А чому ти не граєш, Грегу?

З його великими плечима і м'язистими руками й ногами, Грег був природженим спортсменом в групі. Він був світловолосий і вродливий, з блискучими сіро-зеленими очима і широкою, доброзичливою посмішкою.

- Мій брат, Террі, мав записати мене, але він забув, - сказав Грег, скорчивши огидне обличчя.

- До речі, а де Террі? - запитала Шері. Вона була трохи закохана в старшого брата Грега.

- Він влаштувався на роботу щосуботи й після школи. Морозиво продає у Дайрі Фриз, - сказав їй Грег.

- Ходімо тоді в Дайрі Фриз! - з ентузіазмом вигукнув Майкл.