Роберт Лоуренс Стайн - Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн

Грег зупинився, щоб помилуватися нею. Наклейка все ще була приклеєна до дверного скла.

Він відчинив водійські дверцята, нахилився і понюхав вінілову оббивку.

«Мммммм. Запах нової машини.»

Потім знову глибоко вдихнув. Пахло так добре. Свіжим і новим.

Він щільно зачинив дверцята, оцінивши, з яким сильним звуком вони зачинилися.

«Офігенна машина!» схвильовано подумав він.

Він підніс камеру до очей і зробив кілька кроків назад.

«Я повинен це сфотографувати», подумав він. Щоб пам'ятати, якою була ця машина коли вона була зовсім новою.

Він рухався назад, поки не помістив у видошукач весь універсал. Потім натиснув на кнопку.

Як і першого разу, камера голосно клацнула, з’явився спалах, і з електронним дзижчанням з дна виповзла квадратна непроявлена фотографія сіро-жовтого кольору.

Несучи камеру і знімок, Грег вбіг до будинку через парадні двері.

- Я вдома! - гукнув він. - Спущуся за хвилину!

І поспішив вгору килимовими сходами до своєї кімнати.

- Грег? Це ти? Твій батько вже вдома, - покликала його мати знизу.

- Я знаю. Зараз спущуся. Вибач, що запізнився! - крикнув Грег у відповідь.

Він вирішив, що краще сховати камеру. Якщо мама чи тато побачать її, вони захочуть дізнатися чия вона і де він її взяв. А Грег не зможе відповісти на ці запитання.

- Грегу, ти бачив нову машину? Ти скоро? - нетерпляче покликала його мати з підніжжя сходів.

- Іду! - крикнув він.

Його очі гарячково шукали, де б сховати камеру.

Під ліжком?

Ні. Мама може прибирати там і виявити його схованку.

Тоді Грег згадав про потаємний відсік в узголів'ї ліжка. Він знайшов його багато років тому, коли батьки купили йому новий спальний гарнітур. Він швидко запхав туди камеру.

Подивившись у дзеркало над комодом, Грер швидко розчесав своє світле волосся, однією рукою витер чорну пляму сажі зі щоки, і рушив до дверей.

Він зупинився на порозі.

Знімок машини. Куди ж він його поклав?

Минуло кілька секунд, перш ніж він згадав, що кинув його на ліжко. Зацікавившись як вона виглядає, він повернувся, щоб забрати фото.

- Що за х…

Він тихо вигукнув, дивлячись на знімок.

Восьма глава

- Та що тут коїться? - розгубився Грег.

Він наблизив фотографію до обличчя.

Щось тут не так. Як таке взагалі може бути?

Синій універсал "Таурус" на фото був розтрощений. Виглядало так, ніби він потрапив у жахливу аварію. Лобове скло розбите. Метал покручений і погнутий. Двері з боку водія були вибиті.

Машина була вщент розбита!

- Це неможливо! - промовив Грег вголос.

- Грег, та де ти? - покликала його мати. - Ми всі голодні, а ти змушуєш нас чекати.

- Вибач, - відповів він, не в змозі відірвати очей від знімка. - Вже йду.

Він запхав фото у верхню шухляду комода і спустився вниз. Образ розбитої машини палахкотів у його свідомості.

Не вірячи собі, він перетнув вітальню і визирнув у вікно на під'їзну дорогу.

Там стояв універсал, виблискуючи в променях призахідного сонця. Блискучий та в ідеальному стані.

Він повернувся і пішов до їдальні, де вже сиділи його брат і батьки.

- Нова машина круто, тату, - сказав Грег, намагаючись викинути образ зі своїх думок.

Але він продовжував бачити покручений метал, обвалені водійські двері й розбите лобове скло.

- Після вечері, - радісно оголосив батько Грега, - я візьму вас усіх покататися на новій машині!

Дев'ята глава

- Мммм. Яка смачна курка, мамо, - сказав брат Грега, Террі, жуючи під час розмови.

- Дякую за комплімент, - промовила місіс Бенкс, - але це телятина, а не курка.

Грег і його батько голосно розсміялися. Обличчя Террі стало яскраво-червоним.

- Ну, - сказав він, продовжуючи жувати, - це така чудова телятина, що на смак не гірша за курку!

- Не знаю, навіщо я взагалі намагаюся готувати,