Роберт Лоуренс Стайн - Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн

*******

Вони не зупинялися, аж поки не дійшли до будинку Майкла. Це був розлогий будинок з червоного дерева в стилі ранчо, з тінистою галявиною перед будинком.

- Як твоя щиколотка? - запитав Грег.

- Вона значно краще. Навіть не дуже болить, - відповів Майкл.

- Чувак, ти міг загинути! - заявив Пташка, витираючи піт з чола рукавом футболки.

- Дякую, що нагадав мені, - промовив Майкл нервовим голосом.

- Добре, що у тебе є додатковий захист, - почав подражнитись Пташка.

- Замовкни, - пробурмотів Майкл.

- Ну, ви ж хотіли пригод, - сказала Шері, притулившись спиною до стовбура дерева.

- Цей дядько, Спайді, точно дивний, - сказав Пташка, хитаючи головою.

- Ти бачив, як він на нас витріщався? - запитав Майкл. - Весь одягнений у чорне. Він був схожий на якогось зомбі абощо.

- Він нас бачив, - тихо промовив Грег, раптом відчувши, як його пройняв озноб страху. - Він бачив нас дуже чітко. Нам краще триматися якомога далі від того будинку.

- Чого б це? - запитав Майкл. - Це не його будинок. Він там просто спить. Ми можемо заявити на нього поліцію.

- Але якщо він справді божевільний, хтозна, що він може накоїти, - задумливо відповів Грег.

- Ой, він нічого не зробить, - тихо сказала Шері. - Спайді не хоче неприємностей. Він просто хоче, щоб йому дали спокій.

- Так, - швидко погодився Майкл. - Він не хотів, щоб ми чіпали його речі. Саме тому він так кричав і кинувся на нас.

Майкл нахилився, розтираючи щиколотку.

- Гей, а де моя фотка? - запитав він, випроставшись і повернувшись до Грега.

- Що?

- Не тупи. Фотографія, яку ти зняв. Фотоапаратом.

- А, точно, - Грег раптом усвідомив, що все ще міцно стискає камеру в руці. Він обережно поклав її на траву і поліз рукою до задньої кишені.

- Я поклав її сюди, коли ми почали тікати, - пояснив він.

- Ну що? Вдала фотка? - запитав Майкл.

Вони втрьох обступили Грега, щоб краще роздивитися знімок.

- Зачекай хвилинку! - вигукнув Грег, пильно вдивляючись у маленьку квадратну фотографію.

- Щось не так… Що за хрінь?

Сьома глава

Четверо друзів витріщилися на фотографію в руці Грега. Їх роти роззявилися від несподіванки.

Камера зловила Майкла в повітрі, коли він падав через зламані поруччя на підлогу.

- Що за фігня? - прошепотіла Шері.

- Ти ж зробив знімок до того, як я впав! - заявив Майкл, вихоплюючи фотографію з рук Грега, щоб роздивитися її зблизька. – Я точно пам'ятаю це!

- Значить ти неправильно пам'ятаєш, - сказав Пташка, зазираючи, щоб ще раз поглянути на фотографію через плече Майкла.

- Ти падав, чувак. Який чудовий екшн-кадр!

Він підняв камеру.

- Ти вкрав гарну камеру, Грегу!

- Я її не крав, - почав Грег. - Я маю на увазі, я не усвідомлював...

- Та я не падав! - наполягав Майкл, крутячи фотографію в руці, вивчаючи її з усіх боків. - Я позував, пам'ятаєш? У мене була велика, дурна посмішка на обличчі, і я позував.

- Я пам'ятаю цю дурнувату посмішку, - сказав Пташка, повертаючи камеру Грегу. – Але хіба у тебе є якийсь інший вираз обличчя?

- Ха-ха. Дуже смішно, Пташко, - пробурмотів Майкл. Він поклав фотографію в кишеню.

- Чортівня якась, - сказав Грег, глянувши на годинник. - Блін, мені вже час йти!

Він попрощався з іншими й попрямував додому. Післяобіднє сонце опускалося за ряди пальм, відкидаючи на тротуар довгі, химерні тіні.

Грег обіцяв матері, що до вечері прибере в кімнаті. А тепер він запізнювався.

«Що це за машина на під'їзній доріжці?» запитав він себе, біжучи через сусідський газон до свого будинку.

Це був темно-синій універсал "Таурус". Абсолютно новий.

«Тато купив нову машину!» збагнув він. «Ніфіга собі!»