Роберт Лоуренс Стайн - Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн

- Нам треба забиратися звідси, - прошепотіла Шері.

Стеля знову заскрипіла.

- Гей, ви не можете залишити мене тут! - заскиглив Майкл. Він підтягнув себе до сидячого положення.

- Швидко вставай, - наказав Пташка.

Майкл насилу піднявся на ноги.

- Я не можу стояти на цій нозі! 

На його обличчі відбилася паніка.

- Ми тобі допоможемо, - сказала Шері, повертаючи очі до Пташка. - Я візьму під одну руку. А ти з іншого боку.

Пташка слухняно подався вперед і обняв Майкла за плече.

- Гаразд, рушаймо! - прошепотіла Шері, підтримуючи Майкла з іншого боку.

- Але як ми виберемося звідси? - затамувавши подих, запитав Пташка.

Кроки стали ще гучнішими. Стеля заскрипіла під чиєюсь вагою.

- Ми не можемо піднятися сходами, - прошепотів Майкл, спираючись на Шері й Пташку.

- Тут є ще одні сходи, - сказав Грег, показуючи в інший бік.

- Вони ведуть назовні? - запитав Майкл, стогнучи від болю в щиколотці.

- Напевно.

Грег повів їх туди.

- Тільки моліться, щоб двері не були замкнені ззовні.

- Ми молимося. Ми молимося! - вигукнув Пташка.

- Ми виберемось звідси! - сказала Шері, стогнучи під вагою Майкла.

Важко спираючись на Шері та Пташку, Майкл, шкутильгаючи, пішов за Грегом. Сходи вели до подвійних дерев'яних дверей на рівні землі.

- Я не бачу замка, - насторожено сказав Грег. - Будь ласка, хай вони будуть відчинені!

- Агов, хто там внизу? - почувся ззаду сердитий чоловічий голос.

- Це... це Спайді! - Майкл заїкнувся.

- Швидше! - скрикнула Шері, злякано підштовхуючи Грега. - Давай!

Грег поставив камеру на верхню сходинку. Потім він простягнув руку вгору і схопив за ручки подвійних дверей.

- Хто там внизу? - голос Спайді прозвучав ближче та зліше.

- Двері можуть бути замкнені ззовні, - прошепотів Грег, вагаючись.

- Просто штовхни їх, чоловіче! - благав Пташка.

Грег глибоко вдихнув і штовхнув з усієї сили.

Двері не відчинилися.

- Ми в пастці.

Шоста глава

- І що тепер робити? - заскиглив Майкл.

- Спробуй ще раз, - простогнав Пташка. - Може, вони просто заклинили.

Він вислизнув з-під руки Майкла.

- Давай! Я допоможу тобі!

Грег посунувся, щоб звільнити Пташці місце.

- Готовий? - запитав він.

- Один, два, три - штовхай!

Обидва хлопчики щосили штовхнули важкі дерев'яні двері.

І вони відчинилися.

- Ось так! Тепер ми виберемося звідси! - радісно вигукнула Шері.

Взявши камеру, Грег понісся до виходу. Задній двір був таким же зарослий бур'янами, як і передній. Зі старого дуба впала величезна гілка. Вона лежала наполовину на дереві, наполовину на землі.

Якимось чином Пташка і Шері змогли витягнути Майкла по сходах на траву.

- Ти можеш йти? – запитав Пташка.

Все ще спираючись на них обох, Майкл неохоче опустив ногу на землю. Потім підняв її. Потім знову опустив.

- Гей, а вже трохи краще, - здивовано сказав він.

- Тоді ходімо, - сказав Пташка.

Вони побігли до зарослого живоплоту, що облямовував бік двору. Майкл тепер уже сам, обережно ступаючи, намагався не відставати.

Потім, залишаючись у тіні живоплоту, вони обігнули будинок і вийшли на вулицю.

- Круто! - радісно вигукнув Пташка, коли вони вибрались. - У нас вийшло!

Задихаючись, Грег зупинився на узбіччі й повернувся до будинку.

- Дивіться! - крикнув він, вказуючи на вікно вітальні.

У вікні стояла темна фігура, притиснувши руки до скла.

- Це Спайді, - сказала Шері.

- Він просто дивиться на нас, - промовив Майкл.

- Дивно, - сказав Грег. – Забираймося звідси.