Джулія Ор - Продана дияволу, Джулія Ор

Розділ 9
Наступні кілька днів, я з Артемом майже не бачилась. Лише один раз вранці, коли він виходив з будинку, один раз ввечері, коли він втомлений приходив з роботи, і без вечері йшов у свою кімнату, і пару раз вдень, коли він забігав додому на кілька хвилин, по якісь речі, з телефоном біля вуха. Він не звертав на мене жодної уваги, і я не знаю що я відчувала з цього приводу. З однієї сторони я була цьому рада. Тому що мені досі було соромно за той випадок, з іншої сторони, як чоловік міг так швидко втратити інтерес?
Хоча можливо він справді зайнятий на роботі, і дуже втомлюється.
Я багато часу проводила на кухні, з кухаркою. Жінка виявилась дуже цікавою співрозмовницею, а ще вчила мене готувати.
Сьогодні зранку, прокинувшись, на тумбочці попяд з ліжком я знайшла знаряддя для малювання. Мої очі загорілися, тому швидко поснідавши я повернулась в кімнату, щоб почати творити. 
Раніше мені не дуже вдавались портрети, та зараз, мені схотілося написати саме портрет. 
В голові не було якогось конкретного образу, я просто йшла вслід за музою. Прямий ніс, виразні очі.. сірі .. світлі.. чорні вії, чуттєві губи ... І лише домалювавши шрам на правому оці я зрозуміла кого малювала. Пензлик завис у повітрі.
Почувши звук заїжджаючого в двір автомобіля я швидко накрила скатертиною портрет, і поставила до стіни. Не хочу щоб він бачив. Він точно не повірить що я не навмисно написала його портрет.
Застав мене Артем коли я відтирала фарбу з рук ганчіркою.
-Бачу тобі прийшов до смаку мій подарунок?-сказав зайшовши до кімнати, і звичним жестом обпершись плечем об одвірок.
- Так, дякую!
- Що намалювала?- з інтересом запитав чоловік .
- Це не важливо!- вклонилась від відповіді я.- Малюнок не вийшов, я його викинула.
Чоловік нахмурив брови. Можливо не повірив.
-Чекаю на кухні за 10 хвилин. Є розмова.- кинув через плече розвертаючись і йдучи геть.
Чорт. Краще Б він і далі мене уникав.
- То про що ти хотів поговорити?- невпевнено почала я.
- Нетерпляча, так?- спрямував на мене погляд хитрих, сірих очей.- Ну добре.
Артем відклав виделку і склав руки на грудях.
- я домовився про твій вступ до художнього університету.
- Ти що? - не зрозуміла я.
- Приймальна комісія вже завершилась, але я домовився що тебе допустять до іспитів. Іспити доведеться складати самій. 
- Але навіщо?- я досі не вірила своїм вухам - Я тобі ніхто. Навіщо ти це робиш для мене?
-Тому що хочу. А ще, я вірю в тебе!- пожав плечима, ніби це зовсім очевидні речі.
-Дякую-тільки і сказала я . 
Я навіть не знала як реагувати на такі вчинки по відношенню до мене. Ніхто нічого і ніколи не робив для мене, не рахуючи батьків. Та батьки це інше .
-То може я заслуговую на один маленький поцілунок?-хитро посміхнувся чоловік .
А дійсно, чому ні? Це всього лише один поцілунок. Артем стільки для мене зробив, що один поцілунок, це плата яку я можу заплатити.
Він очікуючи дививсь на мене.
Я встала, оминула стіл, і нахилившись над чоловіком, легко торкнулась вустами його губ. Швидкий доторк, ніби вітерець торкнувся вуст, і відсунулась. Та очі самі мимовільно глянули не його губи. Розцінивши це як запрошення, Артем перехопив ініціативу, схопив мене за потилицю, потягнувши до себе, і жадібно припадаючи до мого рота. Язик чоловіка безсоромно вторгся в мій рот, захоплюючи мій язик у шалений танок. 
Несвідомо мої руки схопилися за широкі, міцні плечі цього сексуального диявола.
Чоловік обійняв мене за талію, і посадив собі на коліна. Яка інтимна поза. Але зараз було не до цього.
Не зрозумілий, досі не знайомий мені жар внизу живота вже розпалювався і набирав обертів.
Мої пальці досліджували і стискали міцні, рельєфні м'язи чоловіка. 
Наш поцілунок був настільки глибоким і жадібним, що не вистачало кисню.
Ніби прочитавши мої думки Артем перервав поцілунок, і важко дихаючи заглянув у мої очі, ніби шукаючи відповіді на якісь свої питання .