Кері Ло - Поруч у темряві , Кері Ло

Очі пекуче щипає, а потім сльози починають текти самі собою. Спершу повільно, мовчки, а потім мене починає трясти. Я притискаю долоню до губ, щоб не розридатися в голос.

Раптом вібрує телефон.

— Алло… — мій голос хрипкий, ослаблений.

— Аріно, я вже вдома, тільки-но припаркувався, — спокійно каже Матвій.

Я не відповідаю, тільки схлипую.

— Що сталося? — в його голосі миттєво з’являється напруга. — Ти плачеш?

Я знову мовчу, намагаюся ковтнути клубок у горлі, але нічого не виходить.

— Все, я виїжджаю, чекай мене.

— Матвію… —

Гудки.

Я закриваю очі, тремтячими пальцями стискаючи телефон.

І розумію, що хочу аби Матвій був поруч. Вперше за все своє життя не відчуваю себе самотньою.