Кері Ло - Поруч у темряві , Кері Ло

Розділ 44 « Підтримка»

Вже двадцять хвилин я сиджу й дивлюся в одну точку. Сліз більше не має — здається, за останні місяці я виплакала їх усі. Тому просто сиджу, обдумуючи все, що почула від тата.

Намагаюся зрозуміти, чи хочу з ним спілкуватися. У глибині душі мені хотілося мати рідну людину поруч. Але чи зможу я знову довіритися йому? Чи пробачу? 

З роздумів мене вирвав звук дзвінка у двері. Схоже, Матвій уже приїхав.

Я повільно піднялася, поставила чашку з холодним чаєм і пішла відчиняти.

На порозі стояв захеканий Матвій. Його волосся було скуйовджене, дихання — трохи пришвидшене, ніби він біг.

Не встигла я й слова сказати, як він різко скоротив відстань між нами, взяв моє обличчя в долоні й почав уважно вдивлятися в мої очі.

— Моя хороша, що сталося? — його голос був низьким, теплим, сповненим занепокоєння.

Я проковтнула клубок у горлі й хрипло відповіла:

— Тато приходив…

Його брови злегка сіпнулися.

— Що він хотів? Він тебе образив?

Я похитала головою.

— Просто хотів поговорити.

— І що він такого сказав, що ти плакала?

Я зітхнула й відвела погляд.

— Він вибачився. Сказав, що розлучається з мамою… І що Оля не його донька.

Матвій здивовано звузив очі.

— Як це?

— Коли вони почали зустрічатися, мама вже була вагітна від одруженого чоловіка. Той відмовився від дитини, а вона просто вдало обіграла все так, ніби це була татова дитина.

Матвій скрипнув зубами.

— І тебе це так засмутило?

Я заплющила очі й похитала головою.

— Це теж… Але головне не це.

Я зробила глибокий вдих, намагаючись стримати тремтіння в голосі, але марно.

— Мама… Вона сказала, що любить тільки Олю. Бо народила її від коханого чоловіка. А мене… ні. Бо вона ненавидить мого батька.

Мій голос зірвався, і по щоці знову стекла сльоза.

Матвій тихо вилаявся, а потім різко притягнув мене до себе, міцно обійнявши.

— Іди до мене, — прошепотів він.

Я занурилася в його обійми, відчуваючи, як його руки огортають мене, створюючи безпечний простір.

Він поцілував мене в маківку, його губи ледь торкнулися шкіри.

— Ти хороша. Ти прекрасна. Ти найкраща… — його шепіт був заспокійливим, майже заколисуючим.

Я глибоко вдихнула, вбираючи його тепло.

Матвій не відпускав мене. Його руки були міцними, теплими, а дихання — рівним і спокійним. Я відчувала, як його серце б’ється поруч із моїм, і мені здавалося, що лише завдяки цьому ритму я можу дихати.

Ми стояли так хвилину, дві, а може, й довше.

— Підемо всередину? — м’яко запитав він, злегка нахиляючись, щоб заглянути мені в очі.

Я кивнула й відступила назад, даючи йому пройти. Закривши двері, провела його на кухню.

— Чаю? — запитала, хоча сама не знала, чи зможу зараз навіть чашку втримати в руках.

— Ні, ти краще присядь, — він поклав руки мені на плечі й легко натиснув, змушуючи сісти на стілець. Потім сам присів поруч, ліктем сперся на стіл і, нахилившись трохи ближче, уважно подивився на мене. — Як ти?

Я слабо всміхнулася.

— Ну, здається, досі в шоці.

— Це нормально. — Він узяв мою руку й переплів пальці з моїми. — Хочеш поговорити про це?

Я довго мовчала, намагаючись розібратися в собі. Чи хочу? Чи зможу?

— Не знаю, — чесно відповіла я. — У голові повний хаос.

— Я розумію.

Знову тиша. Але вона не була напруженою. Навпаки, поруч із ним мені було спокійно.

— Це змінило щось для тебе? — нарешті запитав він.

Я задумалася.

— Щодо мами — ні. Вона для мене чужа людина вже давно. А от тато… — я замовкла, підбираючи слова. — Я не знаю, як до нього тепер ставитися. Він наче дійсно хоче все виправити. Але чи можливо це?

— Це залежить від тебе, Аріно. Від того, чого хочеш ти, а не він.

Я стиснула його пальці.

— Хочу, щоб він дійсно був батьком. Але боюся, що знову розчаруюся.

Матвій кивнув.

— Ти не зобов’язана його пробачати, якщо не відчуваєш цього. І не зобов’язана давати йому шанс, якщо не готова. Головне — не роби цього з жалю.

Я зітхнула.

— Я подумаю.

— Добре.

Його великий палець м’яко провів по тильному боці моєї долоні, і я раптом усвідомила, що мені хочеться бути ближче.

Я потягнулася вперед, пригорнулася до нього, і Матвій одразу обійняв мене.

— Залишишся? — тихо запитала я.

Він трохи відсторонився, щоб подивитися мені в очі.

— Звісно.

— Дякую…

Він легенько торкнувся моєї щоки, прибираючи пасмо волосся.

— Завжди.

Пізніше ми по черзі прийняли душ та пішли спати. Матвій обійняв мене, ніжно поцілував у чоло та побажав солодких снів. І в його обіймах вони й справді були солодкими. Було тепло, затишно, безпечно. Я вдячна йому за те, що він приїхав і залишився підтримати мене. Зараз його присутність поруч означає для мене більше, ніж будь-коли.

Зранку я прокинулася від ніжних поцілунків, що підіймалися від плеча до обличчя. Я розплющила очі й побачила усміхненого Матвія. Він нахилився та впився в мої губи, водночас блукаючи руками моїм тілом, розпалюючи бажання.

— Добрий ранок, — муркотів він, цілуючи мене в шию.

— Добрий, — відповіла я, трохи охриплим від збудження голосом. 

— Ммм… ти така солодка…

Його губи спускалися нижче, а пальці ковзнули під футболку, яку я вдягнула перед сном.

— Матвію, мені потрібно в душ, — промовила я, намагаючись взяти себе в руки.

— Чудова ідея, — він відірвався від моєї шкіри й подивився мені просто в очі. — Підемо разом.

— Я не це мала на увазі, — засміялася я.

— А я саме це, — підморгнув він і, не давши мені навіть зреагувати, підхопив на руки.

— Матвію! — ойкнула я, обхопивши його за шию.

— Ш-ш-ш, — він ледь усміхнувся. — Обіцяю, тобі сподобається.

Душ зайняв у рази більше часу, ніж мав би, але воно того варте. Матвій, як завжди, був пристрасним, ніжним і вміло дарував мені насолоду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍