Кері Ло - Поруч у темряві , Кері Ло

Після душу, поки я сушила волосся, він замовив нам сніданок. Мій холодильник, був порожнім, тож вибору особливо не було.

— Будеш щось гаряче? Каву чи чай? — запитала я, проходячи на кухню.

— Каву, — відповів він, сидячи на дивані й гортаючи телефон.

Я ввімкнула кавоварку, дістала чашки.

— Сніданок буде за десять хвилин, — повідомив він.

Я кивнула, готуючи напої.

— Як ти себе почуваєш? — запитав Матвій, уважно спостерігаючи за мною.

Я зупинилася, замислюючись.

— Не знаю… — чесно зізналася я. — Вчора було важко. А зараз… мабуть, легше.

— Це добре.

— Дякую, що залишився.

Він усміхнувся та встав із дивана. Підійшов до мене впритул, обійняв за талію й м’яко поцілував у шию. Його тепле дихання викликало мурашки по всьому тілу.

— Я тільки радий. До того ж, якби я вчора повернувся додому, у нас не було б такого солодкого ранку.

— Ммм, це було б погано, — я розвернулася до нього обличчям, піднялася на носочки й поцілувала його в губи.

Матвій відразу ж відповів на мій поцілунок — гаряче, нетерпляче. Його руки міцніше обійняли мене, а одна опустилася на сідницю, стискаючи її з натяком.

— Арі, якщо ти продовжиш мене так цілувати, то з квартири ми сьогодні не вийдемо, — прошепотів він, не відриваючись від моїх губ.

— Звучить заманливо, але я пообіцяла зустрітися з Емі на каву, — відповіла я, усміхаючись.

Матвій невдоволено зітхнув, але відпустив мене, провівши пальцями по моїй щоці.

У цей момент у квартирі пролунав дзвінок у двері. Я виплуталася з його обіймів і пішла відчиняти. На порозі стояв кур’єр із пакетом їжі. Я швидко підписала чек і забрала замовлення, а коли повернулася на кухню, Матвій уже сидів за столом, гортаючи телефон.

— Що ти там замовив? — поцікавилася я, розглядаючи пакет у руках.

— Омлет, круасани, сирники… Ти ж любиш сирники, — підморгнув він, забираючи пакет і розкладаючи їжу на тарілки.

— Люблю, — усміхнулася я. — Дякую.

Ми їли мовчки, але мовчання було приємним. Матвій кілька разів кидав на мене швидкі погляди, усміхаючись.

— Які у тебе плани на день? — запитала я, відставляючи чашку кави.

— На обід запланована робоча зустріч, а потім заїду в офіс, — відповів він, роблячи ковток кави.

Я одразу подумала, що через нашу несподівану відпустку в офісі точно накопичилося багато роботи.

— Чорт, це ж через відпустку тепер у тебе завал, — озвучила я свої думки, насупившись.

— Не переймайся через це, нам обом вона була потрібна. Я взагалі не пам’ятаю, коли востаннє відпочивав нормально, — він глянув на годинник, а потім додав: — Все, мені час. О котрій у тебе зустріч з Емі?

— О дванадцятій.

— Залишишся сьогодні в мене? — запитав він, уважно дивлячись мені в очі, ніби намагаючись переконати одним лише поглядом.

Я на мить замовкла, удаючи, що думаю, хоча насправді не хотіла залишатися одна.

— Добре, — тихо відповіла я.

Матвій ледь помітно всміхнувся.

— Тоді напишеш мені, звідки тебе забрати.

— Не варто, я можу сама доїхати до твоєї квартири. До того ж мені треба буде повернутися до себе по речі.

— Не сперечайся. Заберу тебе від Емі, а потім заїдемо за речами, — нахилився він, торкнувшись губами моїх. Його поцілунок був м’яким, але впевненим.

— Гаразд, — здалася я, вдихаючи його запах.

— Гарно вам провести час із Емі. Я побіг, — сказав він, одягаючи піджак.

— Дякую, і тобі гарного дня.

Матвій забрав свої речі та вийшов із квартири, а я прибрала зі столу та пішла збиратися.