Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

- Тобто? - Здивувалася мама. Посмішка її відразу потьмяніла, а погляд втратив колишній ентузіазм. - Ти хіба ... не хочеш??? – Брови мами злетіли вгору. Вона сама собі посміхнулася, немов це найбільша дурість, яку можна було вигадати.

- Уявляєш? Не хочу. - Втомлено промовила Кіра і поплелася до своєї кімнати. Але мама пішла за нею.

- Та як таке може бути? Ти що? Це така можливість. Ти ж завжди хотіла…

- Що я хотіла, мамо? - Перебила маму Кіра, розвернувшись раптом так різко, що волосся хльоснуло по щоках. – Хотіла поїхати на якусь безглузду наукову конференцію, коли мені потрібно готуватися до іспитів? Гештальт? Серйозно, ма? З чого ти вирішила, що хочу розвиватися саме у цьому напрямі?

– Ну, знаєш. Адже я вже домовилася з людиною. І хіба ти не маєш зараз вивчати всі напрямки, щоб вибрати той, який тобі найбільше підійде? - Мама стала на порозі кімнати і вперла руки в боки. З незадоволеним виглядом підібгала губи.

– А може, я вже обрала. - Кіра стала навпроти мами, відображуючи її позу. Їй не хотілося лаятись, щось з'ясовувати. Їй хотілося просто побути на самоті. Але мама не збиралася здаватися.

- Та що ти? І що ж це за напрямок? Чому я про це не знаю?

- Ти б знала, якби спитала.

- Ох. Та ти… – задушилася від обурення мама. - Та ти натякаєш, що я нічого не питаю у тебе? Що я зовсім не знаю своєї дочки? Що це таке, Кіро? Це якийсь пубертат, що затягнувся? Що за дурниці?

- Мам. - Кіра важко зітхнула і опустилася на ліжко. – Я ні на що не натякаю. Я прямо говорю. ТИ МЕНЕ НЕ ЗНАЄШ. - Вимовила з розстановкою і додала. – Мені не потрібні жодні безглузді конференції. У мене на них просто нема сил. І я прошу тебе. Будь ласка.  Не вирішуй більше за мене такі питання. Не домовляйся ні про що, без мого відома, щоб даремно не напружувати людей. Прошу тебе.

Кіра домовила і відчула, що на цей діалог витратила всі сили. А мама ще трохи постояла на порозі, розглядаючи дочку з обуреним виглядом, і йдучи, кинула:

- І коли ти тільки такою стала?.. - промовила крізь зуби і голосно грюкнула дверима.

Кіра затулила обличчя руками, потерла сухі очі. Стиснула скроні пальцями. Ну от тепер і з мамою посварилася. Такими темпами у неї не залишиться нічого. Нічого хорошого, доброго та умиротворюючого. Ні тепла, ні надії, ні віри.

Одна лише порожнеча.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно