Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

35

Блискучий позолочений кубок виблискував жовтими боками, відбиваючи сонячні промені. Тренер виставив його прямо на центр столу їхнього спекотного купе, налив у дві склянки лимонаду і зі щасливою усмішкою промовив:

- Ну, Ігоре, за тебе! - цокнувся пластиковим стаканчиком і осушив повністю одним ковтком. - Я знав, що не помилився з тобою. Я бачив твій потенціал із самого першого дня знайомства.

Тренер задоволено відкинувся назад і з мрійливим виглядом продовжив.

– Тепер візьмемося за підготовку на міжнародний турнір IBF. Наступний… - Тренер замислився на мить і видав. – У листопаді, здається. В Голандії. Що скажеш?

Тренер запитливо глянув на Ігоря, чекаючи на його реакцію. Але Ігор лише посміхнувся і похитав головою.

- Не знаю. Дайте хоч від цього відійти.

- Так-так, звичайно. Відпочинеш. Наберешся сил. Ти чудово попрацював. Як ти цього кремезного завалив, га? Я прямо не очікував. Пишаюся. – Тренер махнув кулаком, відтворюючи в повітрі аперкот із лівої, яким Ігор нокаутував свого супротивника у фіналі, і тим самим здобув перемогу. Потім усміхнувся і з теплотою глянув на свого учня. Було видно, що він справді пишається ним. Він радий за нього. Щиро радий. Серце Ігоря стиснулося, тільки-но він подумав, що на місці тренера мав бути його батько. Але тут же погнав сумні думки геть. Все ще попереду.

- Я дам тобі кілька тижнів відпочинку, добре? А потім подам заявку на участь. – Знову запитальний погляд, чекаючий на згоду. Погляд з надією. Ігор кивнув невизначено: чи так, чи ні. І відвернувся.

Турнір для нього пройшов, як у тумані. На першому етапі змагань, коли зустрічі учасників проводилися за круговою системою, він, здається, почував себе цілком свідомим. Але на етапі вибуття, а саме після першого бою на цьому етапі, для Ігоря все померкло. Думки полетіли, цілі здвинулися, мозок проклав інший шлях і зафіксувався, зациклився на ньому, як одержимий. А всьому виною виявився чи то адміністратор, чи то організатор заходу , який зустрів Ігоря після бою. Сухопарий невисокий молодик підійшов до нього, коли Ігор збирався залишити зал, шукаючи тренера, щоб обговорити майбутній півфінал. Чоловік перехопив його і з діловитим виглядом, озирнувшись на всі боки, бажаючи переконатися, що їх ніхто не чує, як би по секрету сказав:

- Я глянув на твій бій, на твої рухи. І… мені здається, тобі це буде цікаво. – Чоловік сунув Ігореві флаєр і стиснув його руку в кулак. - Потім подивишся. Внесок 500 доларів. Переможець отримує все. Плюс спонсорські.

Чоловік востаннє глянув на Ігоря, ляснув по плечу і додав:

- Я на тебе поставив би. – криво посміхнувся і зник.

Ігор простежив за ним здивованим поглядом та розкрив стислий кулак. Розгорнув зім'ятий папір. На флаєрі позначалася реклама події. Закритий турнір з боксу. Кількість учасників обмежена до 30 осіб. Місце. Час. Номер телефону організатора. Тоталізатор.

Тут же. Через місяць із невеличким. Тридцять чоловік, отже, призовий фонд… Ігор свиснув. П'ятнадцять тисяч доларів, та спонсорські, цікаво це скільки? Загалом, не слабко. І це… Бокс.

Це бокс. Це те, що він хотів.

Столиця. Бокс. Гроші.

Найкращі боксери та їх тренера. А якщо раптом… Дурна слабка надія кольнула в серце. Батько теж може опинитись тут. Адже він колишній боксер. Він, напевно, відвідує подібні заходи. А може, навіть і тренує когось.

Ігор кинув погляд на ринг, обвів очима всю залу. Він має спробувати. Ні. Він зобов'язаний!

Коли Ігор нокаутував свого останнього суперника. Побачив широку радісну посмішку тренера, який буквально накинувся на Ігоря, затискаючи його в міцні чоловічі обійми. За спиною Михайла Андрійовича майнуло вже знайоме обличчя організатора. Чоловік вдоволено усміхнувся і підняв кулак угору, ніби кажучи, що він не помилився, Ігор – переможець і принесе перемогу і йому. Ігор побачив у його очах таку впевненість, що й сам раптом повірив у те, що у нього може вийти. Повірив і прийняв остаточне рішення.

Тепер залишалося скласти іспити, здобути нікому не потрібний диплом автомеханіка, заробити ще трохи грошей, щоб вистачило на внесок і… Вперед. До мети на повній швидкості. Він братиме участь у цьому турнірі. Ризикне заради мрії. І він або переможе і отримає все, про що мріяв, або програє і залишиться ні з чим.

Все або нічого.

Нічого – це не страшно. Йому й так нема чого втрачати. Нема за що триматися.

Тож він ризикне.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно