Галина Курдюмова - Наречена для Демона., Галина Курдюмова

Дивно тихо стало в башті після такого напруженого, галасливого дня. З усією обережністю просувалися ми вище і вище, поки перед нами не замаячила табличка з цифрами «105». Коридор був порожній, йшов по колу, і по зовнішній його стороні було багато дверей, але ми вже знали, що бокси стоять в центральному, внутрішньому, залі, тільки довелося майже обійти коло, поки вийшли на єдині двері з червоним миготливим ліхтарем над нею. Потрібно було йти в інший бік, і ми давно вже були б на місці. Так хто ж знав?

Самі двері складалася і двох частин, які повинні були роз'їжджатися в сторони. Та не чекала я, що вони виявляться відчиненими! Намальована долоня в опуклій рамочці натякала на те, що замок відмикається по відбитку. А більше ніяк і не потрапиш в це приміщення, думаю, ці стіни міцніші, ніж в елітному укритті на випадок ядерної війни. І підірвати не можна - там свої.

Про що я думаю? У мене, що, є вибухівка?

Звук ліфта, що під'їжджає, вивів нас зі ступору. Мирт зірвався з місця, хапаючи мене за руку, і кинувся до найближчих дверей на протилежній стіні. Тут був звичайний цифровий замок, який він відкрив за три секунди. Ми заскочили до кімнати, що нагадувала лабораторію, і прикрили за собою двері, залишивши лише непомітну щілину, до якої і прикипіли.

Ліфт зупинився. В абсолютній тиші чітко пролунали кроки однієї людину, незабаром ми навіть змогли  розглянути охоронця зі спини. Військова форма, яку носять тільки пірати, в руках щось типу бластера, я не дуже розбираюся в зброї. Він повільним спокійним кроком рушив тим же шляхом, що і ми, обходячи по колу приміщення, в якому заховані бокси.

 - Судячи з нашивки, хтось із вищого командування серед зіпів, - прошепотів Мирт, коли він зник з очей. - Мабуть, постійно роблять обхід після закінчення зміни, починаючи з верхнього поверху.

Дійсно, було чутно, як відкривалися, потім закривалися двері.

 - Значить, скоро він зробить коло і дійде до нас! Давай перебиратися в те приміщення, яке він уже оглянув! - Я хотіла відчинити двері, але демон мене зупинив.

 - Чекаємо.

Не знаю, що він задумав, розмовляти вже не зважилася, просто завмерла, притулившись до широкої спині демона і прислухаючись до кроків, що наближалися.

Ось відчинилися і грюкнули, закриваючись, сусідні двері. Кроки стають все голоснішими. Ось офіцер зупинився біля кімнати, де переховуємось ми...

І тут Мирт з силою штовхнув двері, збиваючи пірата з ніг і вбиваючи його в стіну. Ефект несподіванки спрацював, і демонові вдалося вирвати бластер з рук прибитого офіцера. Наступним рухом він «вимкнув» охоронця, як раніше тих робітників на материку.

Я полегшено зітхнула.

Демон віддав мені бластер, вхопив пірата, що безпорадно та нерухомо валявся на підлозі, і потягнув до жаданої двері. Ой, страшна зброя, я ж нею однаково користуватися не вмію. Краще Миртові допоможу, зрозуміла його задумку. Я приставила бластер до стіни, а сама почала допомагати піднімати пірата. Демон доклав його долоню до замку, і, о диво, спрацювало! Прохід розширювався повільно, немов роздумуючи, поки половинки дверей не зникли в стінах. А стіни тут, як я і думала, метрової товщини, не менші! Нашому погляду відкрився величезний зал, заповнений різноманітною апаратурою, моніторами, датчиками, а в глибині по центру виднілися два герметичних бокси на постаменті.

Ми з Миртом перезирнулися радісно. Та невже? А я вже і не вірила в нашу удачу. Але ми тут, поруч з Творцем та Руйнівником, живі, здорові і навіть озброєні. Решта - справа техніки, тут я цілком і повністю покладаюся на демона, він з високотехнологічного світу, та й даремно, чи що, навчався сто років?

Ми переможно посміхнулися один одному, взялися за руки і повільно рушили вперед. Два кроки - і поріг під нами провалюється, а ми летимо з криком у невідомість.