Стефанія Лін - Принцеса для демона, Стефанія Лін

Якщо ти потрапила в інший світ, опинилась у лапах демона, стала невільницею гарного, тільки ззовні, чоловіка, що робити? Тікати? Правильно. Намагатись вирватись з його лап? Теж правильно. А ще було б непогано дізнатися, що цей Демоняка задумав і для чого присвоїв мене собі.

Глава 1.

Привіт усім!

Дуже хвилююся, адже до цього з попаданством була не знайома і може хтось скаже, що лізу не у свої ворота, але хочеться спробувати все-таки впхати носа, тож буду вдячна за підтримку)) Страшенно хочу і поділитись з вами історією Лелі, і дізнатись вашу думку)) 

Тому, дякую вже всім, хто починає читати, і дякую тим, хто тільки почне)))

 

Неймовірний вірш від читачки (с)yulya bondarchuk 

 

Обираю тебе пеклу й раю,
Бо ні перше, ні друге не тішить...
Бо без тебе я просто вмираю,
І не знаю, буває ще гірше??
Цілий світ не потрібен для серця,
Бо воно може жити лиш кимось.
А моє... Вже без тебе не б'ється,
Чорні діри у ньому пистинні...
Ми такі вільнолюбні, здається..
А насправді- залежні страшенно.
Відтепер- ти-мій кисень для серця.
І без тебе вмираю щоденно.

 

 

******

Що кажуть дівчата за місяць до Нового року? Потрібно схуднути. Швидко, бажано без повернення зайвих кілограмів. Що каже в такому випадку моя подруга? Ага, помиляєтеся. Ніяких дієт чи правильного харчування. Просте, нормальне схуднення не для неї. Вона раптом вирішила, що якась там відьма-ворожка, типу нащадок відьом, а яких, невідомо, може замовляннями забрати в неї зайві кілограми. Забрати! Так-так, не почулося. Як? А от тут подруга розвела руками, бовкнула, що відьма знає, й потягнула мене на інший кінець міста.

– Дашка, – гавкаю я до неї, гірше за вуличного пса, адже холодно, а ще вогко. З небес сипле мокрий сніг, і чхав він, що взагалі-то п'яте грудня, отже, він мусить бути гарним та лапатим. – Дашка! Я ж тебе вб'ю! Інший кінець міста, заради чого? – продовжую стогнати. – Я б спала солодко у ліжку. У мене законний вихідний. Один на тиждень!

Ми з Дашкою знайомі давно. З дитинства. В 18 наші батьки-невдахи виперли нас з їх життів й сказали розбиратися самим. От ми й розбиралися, здебільшого на роботі. Але пройшло три роки, я стала помічником керівника компанії, а Дашка моїм замісником. Звісно, іноді дивуюсь тому, що ми не пропали, як бульки на воді, але швидко відкидаю ці думки. Пощастило, і слава Богу!

– Лелька, мені схуднути потрібно. – Шипить Дашка у відповідь. – Може хоч на новорічному корпоративі Ігор зверне на мене увагу.

– Твоє бажання заміж вбиває. Що ти думаєш, там добре? – Фиркаю, але слухняно плентаюся слідом хлюпаючи черевиками по калюжах.

– Ти ж була. – Докоряє й сміється. – І я хочу.

– От! – Тикаю їй в плече пальцем. – Була. І все, баста, я туди більше ні ногою. Н-і-к-о-л-и! Рік пекла!

– Ну ти просто з вибором помилилася. – Підмічає подруга.

– Ага, а Ігор твій весь ідеальний і носки за собою буде збирати? – Хмикаю.

– Буде!

****
Дім в якому живе відьма самий звичайним. Проста п'ятиповерхівка, яких всюди неначе тих собак. Стара, без ліфта. І так, відьма живе на п'ятому. Тож схуднути людей все-таки змушує, бо ж поки дійдеш сходами, то легені хочеться виплюнути. Особливо якщо палиш. Я то не палю, ні, а от Дашка…. О так, подруга фиркає, пихтить і проклинає відсутність ліфту, поки я регочу позаду неї.

Двері ворожки теж звичайні. Ну, не знаю чого очікувала, може там намальованих знаків на них, чи що, я ж до ворожки вперше йду, але ось ця буденність жахливо розчаровує.

Нам відчиняють. Жінка років п'ятдесяти. Чорне волосся, довгий ніс, рябе обличчя, і бліда. Ну точно відьма. Може дійсно нащадок когось там?

– Даша, Леля, вітаю вас. – Мило усміхається, але виходить не дуже в неї, тому що тоді жінка схожа на бабу-ягу, котра готова вас зжерти. – Проходьте-проходьте. Сідайте дівчата.

Коли ми розсідаємося за круглим столом, відьма бере мене і Дашу за руки й заплющує очі.

– Схуднути хоче Даша, а ти чого бажаєш, люба? – І дивиться на мене своїми темними очиськами, ніби дракон. Жах.

– Додому і спати. – Не дуже ввічливо, знаю, але мене спитали, я відповіла.

– А я думаю ти шукаєш справжнє кохання, Леля. Чоловіка, щоб був стіною.

Дашка кидає на мене ображений погляд з натяком: “я взагалі-то прийшла схуднути, а тут твої проблеми вирішують?”. Стискаю плечима, мовляв: “я не винна, твоя відьма сама!”.

– Та хто ж такого чоловіка не шукає. – Фиркаю.

– Ну тоді, – жінка уважно обводить нас поглядом, – отримаєте те, чого так бажаєте.

А далі… далі я втратила свідомість. І Дашка теж, якщо вірити власним вухам і голосному “геп” об підлогу.

Ну і відьма-ворожка. Точно в рабство здасть!

На превеликий жаль я не помилилася… ми справді отримали те, чого хотіли, і справді потрапили в рабство...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно